2. Дев'ятнадцятиріччя (6 листопада 2020)

- Ти гадаєш, що ти перемогла? Запам’ятай, Леді Баг, цей Всесвіт потребує балансу і рано чи пізно прийде нове зло, аби не відбувалось торжества світлих сил. Воно ж може бути набагато гіршим ніж я. Не впевнений, що його ти зможеш здолати. Ці дні ти згадуватимеш із ностальгією, картаючи себе, чому ж в цей день тобі нарешті таки вдалось здолати мене.

Ці слова невпинно говорив вже остаточно переможений найгрізніший ворог Леді Баг, той хто ось вже кілька років фактично безперестанку мучив мирних жителів Парижу заради своєї цілі, про яку супергероїня нічого не знала. Переможений Бражник безпомічно стояв перед нею у своїй людській подобі у вигляді того, хто всі ці роки був справжнім кумиром для Марнетт – Габрієль Агрест. Вона все ще не могла повірити своїм очам, але це таки правда, оскільки камінь чудес молі вона міцно тримала у руці. Кого завгодно очікувала побачити, але не його.

Іронічним цю ситуацію робило те, що перемога їй далась не дуже вже і важкими силами. Звісна, чотирирічний досвід боротьби дався в знаки, але враховуючи всі попередні битви з Бражником ця виявилась, на думку супергероїні, доволі простою. Як мінімум через те, що це був двобій. Частина команди боролась в цей час із черговим зараженим, в той час як Леді Баг вирішила розпочати окрему сутичку із винуватцем всього цього безладу, котра відбувалась та закінчилась на даху одного із будинків.

«Прекрасний подарунок на дев’ятнадцять років», - подумала супергероїня, в перші миті своєї перемоги. Та коли перед нею постав істинний образ Бражника, вся радість та ейфорія відразу ж розвіялись.

- Досить! – суворо перебила його Леді Баг, більше не бажаючи нічого зайвого чути. – Твої слова більше не мають сенсу. Тебе віддадуть під справедливий суд, де отримаєш заслужене покарання за всі свої вчинки.

- Справді? – засміявся старший Агрест, - який ж суд судитиме мене? А найголовніше, за що? – він розвів руками, - все, що я зробив ти вміло виправила, не залишивши жодного доказу якихось моїх дій, котрі шкодили хоч комусь. Я безневинний, саме завдяки тобі.

На її обличчі з’явилась іронічна посмішка, саме цього питання вона й очікувала, позаяк давно роздумувала над цим питанням та вже кілька років як знайшла на нього відповідь. Тож наступні слова Леді Баг промовила із особливим задоволенням.

- Всі люди, кожен парижанин, що постраждав від твоїх дій засудить тебе. Суспільний осуд набагато гірший ніж державний. А враховуючи те, хто ти є, це ще гірший удар. Твоїй кар’єрі кінець, ти станеш загальним посміховиськом. Особливо в очах власного сина! – кожне її слово ставало жорстокішим.

Вона могла б продовжувати, але її перебив виклик, хтось намагався зв’язатись із нею. Діставши своє йо-йо, відразу приклала до вуха.

- Леді Баг, акума просто зникла. Людина очистилась сама, - здивовано повідомила їй Пурпурна Тигриця.

- Я знаю, - мовила Леді Баг. Вона сказала, аби та збирала всіх і рушала у вказане місце, де перебувала вона із переможеним Бражником. – Не хочу нічого говорити, побачите самі.

В цей час Леді Баг на одну коротку мить втратила пильність, чим й вирішив скористатись її ворог. Хоч не маючи ніяких суперсил, Габрієль Агрест накинувся на неї, маючи на меті відібрати свій камінь чудес. Та це йому таки не вдалось, Леді Баг зуміла відбити атаку та інстинктивно відштовхнула нападника. Але всі ці роки боротьби з рівними по силі, вона вже й забула, що звичайні люди набагато слабші за неї, тож її удар виявився врази сильнішим ніж на те очкувалось. Старший Агрест пролетів кілька метрів, аж поки не зник за краєм даху. Супергероїня лишень тоді схаменулась та кинулась, щоб якось врятувати того, хто для неї все ще є ворогом.

Але все виявилось занадто пізно. Наступним, що побачила рятівниця Парижу – вже бездиханне тіло місьє Агреста, що, наче цілком безневинно, лежало на тротуарі. Ще навіть обід не настав, тож до нього вже встигло збігтись кілька людей, котрі не розуміли, що відбувається. Леді Баг просто застигла від жаху через вчинений нею вчинок, зовсім не розуміючи, що повинна робити.

- Леді Баг? Леді Баг, з тобою все гаразд? Що сталось?. – лунав се ще голос Багряної Тигриці із його. Та не отримуючи ніякої відповіді, сказала: - Гаразд, ми в дорозі! – і перервала зв’язок.

Не відомо скільки часу вона так простояла, аж поки таки не спалахнула в голові одна думка, надія, котра могла би й справді все виправити.

- Чудесна сила Леді Баг! – ламаним голосом, майже плачучи, викрикнула дівчина.

Після цього спустилась вниз, благаючи всі відомі та невідомі їй сили, щоб найжахливіший вчинок її життя таки скасувався. Але Габієль Агрест, як лежав мертвим, так і продовжував таким бути. Навколо лунали безліч людських голосів, та всі ті звуки не долинали до свідомості супергероїні. Вона тільки те й робила, що дивилась на того, хто ще кілька хвилин тому звався Бражником та наводив страх на увесь Париж.

- Леді Баг, що сталося? – таки зуміла почути вона знайомий голос.

Він належав Пурпурній Тигриці. Але побачивши відомого модельєра, зрозуміла в чім річ, хоча питань стало ще більше, власне як і у всіх навколо.

- Ну що, ми отримали чергову перемогу? – пролунав черговий голос, як завжди веселий, без турботливий, розважливий та іронічний. Голос, котрий не міг належати нікому іншому як Коту Нуару.

Та варто йому тільки побачити мертвого Габрієля Агреста, як ті емоції миттю замінились на всі негативні, котрі могли вирувати у людській душі.