Дев'ятиповерхівка
XI
— Ти знаєш, що справи кепські. М’ясо закінчилось, а люди не гинуть! Знаєш, що це означає?
Кант втомлено потер очі, тримаючи між пальцями самокрутку.
— І що ж?
— Люди моляться Шепітнику. Як от Бурчиха чи син блядського Снайпера. Клянусь, тобі, вони моляться!
Кант вдихнув диму, і випустив куряву в кабінет Снайпера, що освітлювався лише слабкою свічкою.
— Ти не можеш бути певним. Люди, можливо, згинули, поки ми намагались щось придумати.
— Тоді чому ми чуємо звуки на поверхах, га? Нам потрібно брати бика за рога й робити щось.
— І що ти пропонуєш?
Мак сперся на стіл, за яким сидів Кант.
— Ми повбиваєм всіх.
Сон як рукою зняло. Кант випростався.
— Ти з розуму зійшов? Вони ж люди!
Мак помовчав, а тоді зайшовся гидким хохотом.
— Люди? Люди — це ми. Поглянь, що є в нас. А що є в них? Нічого.
— Але це не повід всіх повбивати тільки через те, що тобі так захотілося.
— Пробач, та не бачу іншого шляху. Гюго — за, у Гомі не буде вибору, а от ти — зовсім інше. Вибір за тобою.
Кант стояв із недокуреною самокруткою, вдивляючись в очі Мака, намагаючись щось там віднайти або випалити. У нього не вийшло. Мак — міцний горішок. Зрештою, він загасив самокрутку та промовив:
— Я йду звідси.
Вийшов з кабінету, а згодом — і за двері колишньої квартири Снайпера. Куди він пішов — ніхто не знав.
#88 в Містика/Жахи
#372 в Детектив/Трилер
#139 в Трилер
Відредаговано: 09.06.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
