VIII

Може скластися враження, що після вечірки життя стало трохи кращим. Але ні — воно погіршилось.

Наступного дня в кожного з нас був піднесений настрій, який зіпсував тихий, невпевнений стукіт у двері. Кант їх відчинив. На порозі стояла невисока, середніх літ жінка з довгим волоссям, що ховалось під хусткою. Згорьована, вона розповіла, що її п’ятирічний син зник і попросила нашої допомоги його знайти. Показала його фотографію, і я впізнав хлопчину. Це був саме той хлопчина, що привітався зі мною, коли я йшов до Снайпера записуватись у профспілку. У грудях защеміло. Жінка, ледве не плачучи, благала знайти його. Кант обійняв її та заспокоїв. На пошуки ми готові були відправитись того ж дня, попередньо, узгодивши ситуацію з сином Снайпера:

— Снайпер зараз зайнятий, тому передавайте інформацію через мене.

Я вирішив скористатися шансом та попросив ключі від квартири Дуба. У голові крутилися дві - три фальшиві історії на випадок, якщо хлопець почне доскіпуватися, та він без зайвих питань мені просто простяг зв’язку ключів та скомандував на вихід.

У залі окрім стогону з'явився новий звук — звук ридання.

Зрештою ми сформували пошукову групу: я та Мак прочешимо перші чотири поверхи, а Кант з Біляшем та невідомим мені кремезним лисим чоловіком на ім’я Гюго — решту. Під час обговорення з нас очей не зводила та жінка. Вона стояла неподалік у компанії сусідок, які її заспокоювали. На майданчику зібралось трохи роззяв. Мати дивилася на нас із такою надією, що мені стало млосно. Через це я й ненавидів свою роботу. Я терпіти не міг підводити людей.

Спускаючись, Мак запитав:

— Хочеш ще раз перевірити квартиру Дуба? Навіщо?

— Хочу перевірити одну теорію, — збрехав я.

— Теорію, кажеш…

Пошуки почали саме з неї.

Мак вважав цю ідею безглуздою, допоки в нас обох волосся на голові не встало дибки: двері квартири були відчинені й ледь чутно рипіли, гойдаючись на петлях. Ми завмерли, не знаючи, як діяти. У результаті, з-під пазухи Мак дістав шило — тоненьке — та скомандував йти за ним. 

Хто міг сюди пробратися? Хіба що Снайпер, або його син. Але навіщо це їм? Вони аж ніяк не цікавились у смерті Дуба.

Квартира нічим не змінилась. У ній панував затхлий запах. Я одразу відправився на кухню, а Мак, гукаючи ім’я хлопчини, — вглиб квартири. Погляд впав на місце, де раніше стояв Дубовий апарат, а потім на підлогу — де він остаточно спочив. Я сів навпочіпки й провів рукою по підлозі, намагаючись відчути хоч щось, але відчув лише пил. Підлога була сухою, її ідеально відмили. Від Дуба нічого не залишилось. Спочатку, коли я побачив розбитий апарат, була думка, що його зможе відремонтувати Гвинтик з сьомого поверху — дядько технік, що весь час ходив без верхньої одежі та з вимазаними рукавицями в мастилі. 

Спробував ще й вловити бодай слабкий аромат тої рідини, яку старий гнав, як раптом почув голос Мака:

— Гомі… ану бігом сюди.

Я підвівся та рушив на клич. Мак стояв в одвірку туалету й заціпеніло дивився всередину. Я бачив лише його спину, тому не міг розгледіти виразу обличчя.

— Що сталось? - спитав я, підійшовши.

Він кивнув головою на низ. Від побаченого мене мало не паралізувало. На кахлі, в повній темряві, лежав розпатраний труп хлопчика, якого ми шукали. Нутрощі були вирвані й розкидані навколо тіла. Деякі органи здавалися обгризеними. Тіло нагадувало зрізану спіраллю шкірку від яблука. На маленькому обличчі застигли дикий жах і доріжки від засохлих сліз. 

Я виблювався, зігнувшись навпіл. Блювота випадково потрапила на обличчя мертвої дитини. Та найжахливіший момент настав тоді, коли Мак прошепотів:

— Твою мать…

Він різко вхопив мене за комір і з шаленою силою потягнув геть із квартири. Я нічого не розумів, перечіплюючись на рівному місці. Вискочивши на майданчик, Мак вирвав у мене ключі й поспіхом замкнув двері. Тільки-но замок клацнув востаннє, з того боку у двері хтось шалено, з тваринною люттю застукав. Це тривало близько хвилини, а потім усе затихло. Ми стояли на першому поверсі, важко ковтаючи ротом повітря.

— Що тільки що, блять, сталося? - запитав я, витираючи губи.

— Коли ти валявся у блювоті, — важко дихаючи, почав Мак, — я побачив, що на стелі хтось був. Чорний, лише з білими очима.

— Шепітник?

Мак лише безпорадно знизав плечима.

— Яка в сраку різниця?

Ми ще трохи посиділи на сходах, оговтуючись, а потім пішли. Підіймаючись сходами, зустріли дівчину Мака, яка хотіла була з ним поговорити, але він відсахнувся від неї. Так вона й залишилась дивитися на нього гірким поглядом. Пізніше зустрілися з хлопцями та розповіли все як є, а згодом доповіли Снайперу — на той час він уже звільнився. Матері, на превеликий жаль, теж довелося відкрити правду. Її рев, здається, чули аж на восьмому. 

Через день прийшла похоронка на п’ятий поверх. По кому вона була, вважаю, не варто пояснювати.

Через день прийшла похоронка на п’ятий поверх. По кому вона була, вважаю, не варто пояснювати.