1 Розділ

Мерехтливий зимовий ранок у Род-Айленд застиг за вікнами двоповерхового жовтого автобуса. Важкі свинцеві хмари обіцяли ще одну порцію снігу, яка ось-ось мала накрити сонне американське передмістя.

Скай Норт сиділа біля вікна, притулившись чолом до холодного скла, і спостерігала, як за ним пропливають охайні фасади будинків із засніженими дахами та гірляндами на ґанках. Грудень тут відчувався зовсім інакше — чужим, безжально холодним і надто тихим.

Для неї це був перший день у новій школі.

Коли автобус різко загальмував біля високих цегляних корпусів старшої школи Вестбріджа, Скай глибоко вдихнула повітря, що пахнуло морозною свіжістю та папером. Вона застебнула важке чорне пальто до самого підборіддя, натягнула капюшон і вислизнула у вир галасливого натовпу підлітків.

Ніхто з них не помічав новеньку. Ніхто не знав, скільки ночей поспіль Скай провела над підручниками й макетами, працюючи на знос, аби просто опинитися тут. У цьому світі строкатих шарфів, гучного сміху та перших ранкових пліток вона почувалася привидом.

Вона міцніше стиснула ремінець рюкзака, зробила перший крок на скрипучий під ногами сніг і переступила поріг, за яким на неї чекало нове життя, де все доведеться починати з чистого аркуша.

Шкільні коридори були довгими та заплутаними. Скай тримала в руках розклад і намагалася знайти кабінет літератури, але номери на дверях ішли без жодної логіки. Сходи вели в різні боки, а учні навколо швидко розходилися по класах, залишаючи її саму серед чужих стін.

Пролунав дзвінок. Голосний і різкий звук відбився від стелі. Скай зрозуміла, що остаточно запізнилася. Вона звернула не в той поворот, пройшла повз ряд зачинених дверей і опинилася біля великого вікна на другому поверсі.

Звідти було добре видно шкільну парковку та під’їзну дорогу.

Скай зупинилася, щоб перевести подих, і випадково подивилася вниз. До краю тротуару якраз під’їхав знайомий темний седан її батька. Вікно з боку пасажира опустилося, і Скай побачила, як батько посміхається якійсь жінці, якої вона ніколи раніше не бачила. Вони про щось коротко поговорили, після чого жінка нахилилася й поцілувала його в щоку перед тим, як вийти з машини.

Скай дивилася на це кілька секунд. Вона знала, що відбувається в її родині. Вона бачила це вже не вперше і давно навчилася жити з цією правдою. Попри все, вона щиро любила це життя, любила кожен день, ранки, сніг за вікном і можливість рухатися далі. На її обличчі з’явилася посмішка. Вона була спокійною, але в ній відчувалася важка, гірка правда, яку Скай носила в собі щодня.

Вона відвернулася від вікна, міцніше стиснула зошит у руках і нарешті знайшла потрібні двері. Скай постукала й відчинила кабінет, де вже йшов урок. Усі повернули голови в її бік, а вчитель зупинив розповідь і подивився на неї через окуляри.

Хтось різко штовхнув її в спину. Скай похитнулась уперед, але втримала рівновагу, зробивши кілька швидких кроків. Хлопець позаду буркнув коротке «вибач», обійшов її і завалився до класу, голосно сівши на стілець за третьою партою біля вікна.

Він відкинувся на спинку стільця і пильно подивився на неї.

Учитель припинив писати на дошці й звернувся до класу: 

— До нас перевелася нова учениця. Скай Норт. Щось скажете?

Скай помахала головою і озирнулася. Єдине вільне місце було саме за третьою партою біля вікна — поруч із тим самим хлопцем, який її щойно штовхнув. Він помітив її вагання, трохи посунув свій портфель на підлогу і кивнув на сусідній стілець, запрошуючи сісти.

Скай мовчки пройшла між рядами і сіла поруч. Хлопець не зводив із неї очей.

— Чому так дивишся? Вже закохалась? — тихо запитав він, злегка посміхнувшись куточком губ.

Скай ніяково відвела поглад і мовчки вказала пальцем на скло, за яким починалася завірюха.

— Сніг... — ледь чутно відповіла вона.

Хлопець обернувся, подивився на білі мухи за вікном, які густо падавали на шкільне подвір'я, і кивнув:

— О, ну так... гарно.

Хлопець трохи затримав погляд на білому склі, а потім знову повернувся до Скай. Він спостерігав за тим, як вона дістає з наплічника зошит та ручку, акуратно кладе їх на парту і вирівнює край аркуша. У його погляді не було глузування — лише чиста, нічим не прикрита цікавість до нової сусідки, яка з'явилася в розпал грудня.

Учитель тим часом продовжив монотонно розповідати про творчість американських поетів ХХ століття, поступово заповнюючи дошку крейдою. Голос у чоловіка був тихим і заколисуючим, від чого в теплій кімнаті трохи клонило на сон. За вікном снігопад ставав усе інтенсивнішим: великі білі пластівці заліплювали скло, перетворюючи шкільне подвір'я на розмите полотно.

Хлопець узяв ручку й недбало крутив її між пальцями, дивлячись на дошку, але час від часу поглядав у бік Скай. На ньому була сіра худи з трохи розтягнутими рукавами, а волосся виглядало так, ніби він щойно розчесав його пальцями.

— Я Рей, до речі, — раптом пошепки сказав він, не дивлячись на неї, ніби боячись привернути увагу вчителя. — Рей Коллінс. А ти... Скай, здається?

Він нарешті повернув до неї голову, чекаючи на відповідь. Його обличчя здавалося знайомим, хоча Скай була певна, що бачить його вперше в житті. У цьому класі, у цій школі, у цьому місті в Род-Айленді все було чужим і новим, але раптом сусід за партою чомусь створив відчуття дивної присутності чогось неминучого.

Скай коротко кивнула, дивлячись йому в очі, і трохи прикусила губу.

— Так, Скай Норт, — відповіла вона так само тихо, намагаючись зосередитися на словах вчителя, хоча текст у підручнику перед нею чомусь розпливався.