Розділ 4

Шлях до Срібного Міста виявився не дорогою з каміння, а стежкою з мерехтливого туману. Айріс йшла попереду, відчуваючи, як Білий Вогонь у її долонях вказує напрямок. Фенрір ступав безшумно, його фіолетові очі прорізали сутінки, як два магічні ліхтарі. Аріель міцно тримала сестру за руку, а Міла на її плечах розгорнула свої дев'ять хвостів, створюючи золотистий кокон навколо дівчаток.

Мушка бігла трохи попереду, раз у раз зупиняючись і принюхуючись до повітря. Вона першою відчула зміну: повітря стало солодким, як мед, і прохолодним, як джерельна вода.

— Ми на місці, — прошепотіла Айріс.

Перед ними постала Велика Бібліотека — величезна будівля зі скла та світла, що здавалася витканою з хмар. Але вона була зачинена. На високих дверях висіло сім замків, що світилися холодним блакитним полум'ям.

— Сім замків Тіні, — згадала Аріель слова мами. — Як же нам їх відкрити?

Айріс підійшла до дверей. Вона відчула, як у повітрі з'явився знайомий аромат — запах озону та польових квітів. Тіна. Хоча її не було видно, Айріс відчула дотик невидимого крила до своєї щоки.

— Нам не потрібні ключі, — впевнено сказала Провідниця. — Нам потрібна пам'ять.

Айріс заплющила очі й згадала той момент, коли тато вперше показав їй магію в дитинстві. Вона згадала його голос, його сміх. Білий Вогонь у її грудях спалахнув так яскраво, що перший замок зі стогоном розсипався на іскри.

— Аріель, твоя черга! Згадай щось найвеселіше! — вигукнула Айріс.

Аріель засміялася, згадуючи, як вони з Надею та Тінею колись ганялися за сонячними зайчиками. Міла змахнула хвостами, і другий замок розтанув. Мушка весело гавкнула, і третій замок зник. Фенрір вдарив лапою по землі — і четвертий піддався.

Останні три замки відкрила сама Тіна. Повітря здригнулося, і двері повільно розчинилися, запрошуючи їх усередину.

Всередині Бібліотеки час ніби зупинився. Книги літали під стелею, наче птахи, а полиці тяглися в нескінченність. У самому центрі, на постаменті з бірюзового каменю, лежала вона — Татова Книга.

Вона була обтягнута старою шкірою, а на обкладинці був витиснений знак: Ангел, Вовк і Лисиця, що тримають зірку.

Коли Айріс торкнулася обкладинки, книга сама розкрилася на сторінці, яку вони так довго шукали. Там був малюнок — їхня вітальня, їхня бірюзова стеля і вони всі разом. Але під малюнком був текст, написаний татовим почерком:

«Моїм маленьким провідницям. Коли ви прочитаєте це, небо у вашому домі вже буде сяяти. Але знайте: Тіна — це не просто пам'ять. Вона — міст. Дев'ять хвостів Міли — це дев'ять ключів до брами Вічності. А Мушка — це серце, що не дасть вам заблукати в темряві».

Раптом сторінки почали швидко гортатися самі собою, зупинившись на порожньому аркуші. На ньому почали з'являтися нові слова — свіжі, написані сяючим сріблом.

— Це магічний літопис! — вигукнула Аріель. — Книга продовжує писатися сама!

Айріс прочитала нові рядки:

«Сьогодні Провідниця Айріс та Аріель знайшли Істину. Але щоб перемогти Око на горі, їм потрібно знайти Дзеркало Істини, яке заховане в печерах під Срібним Містом. Тільки там вони побачать справжнє обличчя ворога».

— Печери... — Фенрір невдоволено загарчав. Він не любив підземель.

— Ми маємо йти, — сказала Айріс, обережно беручи книгу до рук. — Це наше нове знання. Тепер ми знаємо, що Тіна веде нас до перемоги, а тато завжди поруч у цих рядках.

Вони вийшли з Бібліотеки, і двері за ними безшумно зачинилися. Але тепер у руках Айріс була найбільша зброя — знання.

За вікном Срібного Міста знову спалахнуло вогняне око на горі. Воно відчуло, що книгу відкрито. Битва ставала ближчою, але тепер у них був план.