Розділ 3

Ранок після появи Першої Зірки не був схожий на звичайний. Бірюзова стеля тепер не просто радувала око — вона пульсувала тихим світлом, яке відчували лише мешканці будинку. Елара стояла на драбині, обережно наносячи тонкі золоті лінії навколо сяючого Світляка Вічності. Кожен її рух був наче танець, що закріплював магію в реальності.

— Айріс, сьогодні твій день, — промовила мама, не повертаючи голови. — Тіна показала на гору не просто так. Тобі потрібно навчитися чути її шепіт навіть тоді, коли вона мовчить.

Айріс стояла посеред кімнати, заплющивши очі. Поруч із нею завмер Фенрір. Його фіолетова шерсть ледь помітно іскрилася, передаючи свою силу хазяйці.

— Я намагаюся, мамо, — видихнула Айріс. — Але Білий Вогонь усередині мене ніби зляканий. Він тріщить, як сухі дрова, замість того, щоб гріти.

У цей момент у вітальню забігла Аріель. Вона виглядала дуже зосередженою, а на її плечах зручно вмостилася Міла. Дев'ять хвостів лисиці переплелися, утворюючи навколо дівчинки золотисту ауру.

— А ми з Мілою вже бачили Вітер! — вигукнула Аріель. — Він приніс запах горілого листя з тієї гори. І Мушка теж це чує!

Мушка, маленька ланкаширська охоронниця, раптом вибігла вперед і почала голосно гавкати на двері. Але це не був гавкіт на поштову скриньку чи сусіда. Це був попереджувальний сигнал. Мушка бачила «протікання» Тіні крізь поріг.

— Фенріре, до бою! — скомандувала Айріс.

Вовк миттєво перетворився на тінь і кинувся до дверей. У ту ж мить повітря в кімнаті здригнулося. Це не був ворог у плоті, це був розвідник — чорний туман, що намагався заплямувати бірюзову стелю.

— Аріель, тримай вітер! — крикнула Айріс, піднімаючи руки.

Маленька Аріель заплющила очі. Міла на її плечах спалахнула золотом. Дівчинка змахнула руками, і в кімнаті здійнявся справжній вихор. Він не розкидав речі, але підхопив чорний туман і почав закручувати його в спіраль.

— Тепер я, — прошепотіла Айріс.

Вона відчула, як Білий Вогонь у її грудях нарешті заспокоївся. Вона згадала образ Тіни — її спокійні перламутрові крила. Айріс уявила, як ці крила обіймають кімнату.

— Світло, що не знає кордонів, випали темряву! — вигукнула вона.

З її долонь вирвався не червоний вогонь, а сріблясто-біле проміння. Воно вдарило в центр вихору Аріель. Чорний туман спалахнув і розвіявся, залишивши після себе лише жменю попелу, який миттєво зник.

— Ми це зробили... — важко дихаючи, сказала Аріель.

Елара спустилася з драбини і міцно обійняла доньок. Мушка підбігла до них і почала радісно крутитися навколо ніг, а Фенрір знову набув своєї величної подоби, схвально кивнувши Айріс.

— Це був лише перший іспит, — тихо промовила Елара. — Ворог знає, що ми почали малювати Небо. Він боїться нашої єдності.

Раптом на бірюзовій стелі, прямо біля Світляка, з'явилася нова руна. Вона була схожа на крило ангела і лапу вовка одночасно.

— Тіна дає нам нове завдання, — Айріс подивилася на напис. — Нам потрібно знайти Срібний Слід. Це дорога, яка веде до серця нашої пам'яті. Саме там схована татова книга, яку ми маємо відкрити.

— Але ж вона схована в бібліотеці Срібного Міста, — здивувалася Аріель. — А місто закрите на сім замків Тіні.

— Для тих, хто має дев'ять хвостів магії та крила ангела, замків не існує, — впевнено сказала Айріс. — Мамо, ти залишайся тут і дофарбовуй Купол. Він — наш якір. А ми з Аріель, Фенріром, Мілою та Мушкою вирушаємо в путь.

За вікном вітер знову шепотів ім'я Тіни. Але тепер це був не просто шепіт — це був поклик до походу. Половина неба була готова, перша битва виграна, але головна таємниця батькової книги ще чекала на своїх відкривачів.

Айріс взяла свою сумку, Фенрір став поруч, і вони зробили перший крок за поріг. Бірюзова стеля за їхніми спинами спалахнула на прощання, обіцяючи чекати на їхнє повернення.