Розділ 4. Темна вода

Цілий день. Я маю провести з ним цілий день. Удвох. Наодинці.

Нерви били через край, від чого півночі мені просто не виходило заснути.

Звичайно, Лізель згадувала, що лорд Ендор влаштовував кілька побачень з кожною своєю нареченою, перш ніж ту виставляли за двері або знаходили мертвою. Тож цілком логічно було припустити: мені також варто чекати на подібні запрошення.

Ось тільки це все одно стало для мене несподіванкою. А ще не давало перестати думати про одне: чи не підозрює він чогось? Чи не спробує якось перевірити свої підозри під час цієї прогулянки? Адже, зрештою, з брошкою я справді заковтнула наживку! Ті ж вартові, напевно, повідомили йому, що я ходила в яблуневий сад біля стіни. І якщо він справді все це планував, якщо брошка була перевіркою... То чи не підставила я саму себе, пройшовши цю перевірку? Виправдавши його очікування і попрямувавши до того місця, як він припускав?

Прокляття, яка ж я легковажна дурепа! Не можна було так просто, серед білого дня, йти туди, ще й давати комусь себе помітити! Так само не варто було прямо розпитувати Алісію про залу з гобеленами. Ще й одразу ж після того, як повернулася з яблуневого саду. Вдень. Навіть не намагаючись уникати очей прислуги, серед якої, напевно, є ті, кому доручено стежити за нареченою і доповідати лордові про кожен її крок.

Безумовно, надалі я маю бути максимально обережною в цьому питанні. Ретельно планувати і продумувати свої дії, щоб нікому не траплятися, уникати будь-яких випадкових свідків і тим більше — стеження. Права на помилки у мене більше немає, від цього залежить моє виживання... Якщо, звичайно, я вже не зробила цих помилок достатньо, щоб вони підвели мене під ешафот. І тоді під час морської прогулянки Крістіан Ендор вб’є мене, а за кілька днів моє тіло винесе на берег, і королівська слідча комісія констатує, що «причини моєї загибелі невідомі, але наречений тут зовсім ні до чого, і наші йому щирі співчуття».

На жаль, з тієї ж причини я наступного дня була не в собі, хоч і проспала довше, ніж звичайно. Що ж, сподіваюся, мені вдасться не втрачати пильності, незважаючи на цю маленьку неприємну обставину.

Коли настав час, Алісія допомогла мені зібратися і проводила до пірса біля підніжжя замку, розташованому на огородженій ділянці узбережжя. Саме там був пришвартований невеликий прогулянковий корабель, на палубі якого на мене вже чекав Крістіан Ендор. Окрім нього, там більше нікого не було.

— Вибачте, а де команда? — обережно поцікавилася після офіційного привітання.

— Вона нам не потрібна, — запевнив дракон. — «Алієрана» — це механічне судно, оснащене складними сучасними артефактами. Для управління не потрібно більше однієї людини. Я ж вмію з ним поратися. Тож ми з вами зможемо провести час удвох, у затишній романтичній атмосфері і без зайвих очей, — чемно промовив чоловік.

У відповідь я посміхнулася, хоч насправді хотілося кричати від жаху. Трясця! Ми з ним будемо одні, зовсім одні, кілька годин, на невеликому прогулянковому судні, оточені водою. І ніхто не просто не прийде мені на допомогу в разі чого, а й взагалі не побачить, надумай цей чоловік щось зі мною зробити!

Отже, шанси на те, що живою я на берег не повернуся, виявилися набагато вищими, ніж я передбачала вчора ввечері, знайшовши лист із запрошенням.

Тільки варіантів у мене не було. Все, що мені залишалося, це зображати максимальну невимушеність, піднімаючись на борт «Алієрани».

Як виявилося, для мене там підготували особливе місце: просто на палубі, ближче до носа корабля, була облаштована зона відпочинку з диванчиком та двома глибокими кріслами. А ще невеликим столиком, на якому стояли закуски та напої. Причому останні були добре закріплені, та й столик мав бортики — для того, щоб нічого не впало на підлогу, якби судно раптом похитнулося.

Продовжуючи вишукано посміхатися, я взяла дракона за простягнуту мені руку і граційно пройшла з ним до цієї зони, де сіла на диван.

— Я виведу «Алієрану» на маршрут і приєднаюся до вас. А поки що насолоджуйтесь хвилями, — промовив чоловік, залишаючи мене одну. Сам же подався до штурвалу.

Хвилина, і корабель рушив. Легко розвернувся, беручи курс на відкрите море. Але не мчав за обрій — лише трохи відійшов від берега. Саме на відстань, з якої відкривався найкрасивіший краєвид. Ще трохи, і Крістіан Ендор повернувся до мене.

— Я налаштував усе так, щоб корабель йшов уздовж берега, — сказав він, сідаючи навпроти мене.

— Чудово, лорде Ендор, — з усмішкою кивнула я, сподіваючись, що він не помітить, наскільки ж я зараз як на голках!

— Дивлюся, ви трохи напружені, — повільно простяг дракон, і від цих слів у мене на спині виступили краплі липкого поту. — Не звикли до морських прогулянок?

— Так, раніше мені всього разу доводилося плавати на кораблі, багато років тому і зовсім недовго.

— По вас це цілком помітно, — холодно промовив чоловік, змірявши мене гордовитим поглядом. — Але не хвилюйтеся, «Алієрана» — хоч і маленьке, але дуже надійне судно. А ще — щоб ви зовсім не хвилювалися, то знайте, що я чудово плаваю. І в разі чого зумію про вас подбати.

— Дякую, лорде Ендор. Дуже люб'язно з вашого боку, — відповіла я.

Цікаво, чи справді він вирішив, ніби причина мого хвилювання — страх перед морськими прогулянками? Або ж просто вдав, щоб змусити мене розслабитися і зробити якусь дурість, яка видасть мене?