Переліт

Час до вильоту промайнув майже непомітно: розмови з Марією, покупка квитків на рейс, поспіхом зібрані речі й неймовірне бажання пригод, що перепліталося з легкою тривогою. Усе це створювало атмосферу чогось, що було на межі відчуттів і логіки.
Міру час від часу охоплював дивний невагомий стан — вона вже була не тут, але ще й не там. А відчуття гравітації в літаку лише підсилювало це.
Мірі майже дивом дісталося місце біля ілюмінатора, і тепер вона із захватом спостерігала краєвид: момент, коли оживають двигуни, літак поволі рушає, а потім цей гігант майже магічно здіймається у небо.
У неї раптом промайнула думка: як часто ми сприймаємо дива як щось звичне. Ми втратили дитячий захват від речей, які ще відносно недавно здавалися людям божевільною ідеєю. І все ж геніальність завжди ходить поруч із божевіллям.
Вона ковзнула поглядом по пасажирах, ніби намагаючись зрозуміти, скільки серед них ще залишилось дорослих із дитячим захватом у серці. І раптом її увагу зачепив силует чоловіка, що сидів кількома рядами попереду.
Міра намагалася згадати, та їй ніяк не вдавалося. А трохи згодом вона полишила цей маленький квест, переконуючи себе, що згадає тоді, коли буде потрібно.

Переліт для Міри виявився відносно легким.
Вона із захопленням розглядала повітряний простір. Хмари, що здавалися водночас м’якими й трохи грізними, невагомо трималися серед неба.
Був ранок.
Саме в цей час вони мали прибути, тому світанок у повітрі створював особливу магію, якою ніби огорнулась уся ця подорож.
Посадка й переїзд до готелю вже мали більш формальний і виснажливий характер.
Туристів розділили на групи й провели короткий інструктаж — кожному зі своїм гідом.
Міра лише краєм ока вловила силует Матіаса, але майже одразу вони розійшлися.
Розклад туру, чіткі інструкції, окремі буклети, ключі від номерів та інші дрібниці — усе мало трохи хаотичний і поспішний вигляд.
Головне Міра зрозуміла одразу: зараз — відпочинок, а вихід у дорогу до храму буде ввечері.
Усім потрібно було відновитися після перельоту перед туром.
Вона зайшла у доволі затишний номер.
Теплі оливкові й пісочні відтінки, натуральний льон, макраме, білосніжна постіль і сонце, що просочувалося крізь жалюзі, створювали атмосферу спокою.
Раніше вона цього не помічала, але тепер відчула, наскільки виснажилась дорогою.
Тому Міра майже одразу заснула у ліжку, схожому на ті самі хмари, якими вона із захватом милувалася в літаку.

Задзвенів будильник.
Міра поволі простягнула руку й вимкнула його.
Ліниво потягнулася у ліжку і раптом згадала Луну. Ледь помітно посміхнулась сама до себе.
А потім так само неспішно піднялася й попрямувала в душ.
Міра вирішила зібратися трохи раніше, щоб встигнути поїсти й дати їжі час “влягтися”.
Вона ніколи не любила активний відпочинок на повний шлунок.
У фуршетній залі готелю Міра знову помітила того самого чоловіка, якого бачила в літаку.
І маленький квест у її голові знову ожив.
Накладаючи собі бутерброд, власноруч зібраний із усього, що вона обрала, Міра раптом зрозуміла.
Іноземець.
Саме той чоловік, якого вона востаннє бачила у кафе.
Вона вже хотіла підійти, але щось усередині зупинило її.
Щось створювало невидимий, але дуже щільний бар’єр.
Міра спокійно доїла овочі й шматочки сиру, віднесла тарілку і з дивним відчуттям: «ще не час» повернулася у номер.
Умостившись у кріслі, яке ніби поглинало тебе, мов сипучі піски, Міра розкинула руки й закинула голову на спинку.
Тиша.
І відчуття пригод.
Раптом їй захотілося перевірити блог.
Телефон у руці.
Лайки й коментарі.
Люди із цікавістю переглядали фото — було зрозуміло, що тема містичного і чогось дивно більшого їх дуже зачіпала.
Вхідні повідомлення.
Одне нове.
Міра не здивувалася.
Невідомий:
— Сьогодні ви не проти?
Надіслано двадцять хвилин тому.
Міра кілька хвилин дивилася на повідомлення, а потім відповіла:
— Якщо ви раптом з’явитесь в одному єгипетському храмі, я не проти. І посміхаючийся смайлик додала у кінці.
Чомусь ця ситуація несподівано її розсмішила.
Міра відправила повідомлення, вийшла з блогу й дала собі ще кілька хвилин відпочинку.
Та посмішка зрадницьки не сходила з її обличчя.