Тиша до

Кілька днів тягнулись тихо.

Міра майже весь час проводила біля моря.
Сиділа, дивилась на воду, ловила думки — і відпускала їх.

Вона намагалась писати.
Але слова не складались.
Тексти виходили кривими, чужими.

Вона закривала ноутбук.

І знову йшла до моря.

Якось між цим вона почала читати про Єгипет.

Одна стаття зачепила більше за інші.
Жінка-археолог описувала життя заможної пари — побут, ритуали, віру.

Деталі були настільки точними, що це вже не здавалося історією.

На мить щось клацнуло.

Міра згадала крамничку.
І того дивного продавця.

Цього разу її вела не думка.

Відчуття.

Перш ніж зайти, вона зупинилась.
Вона не вагалась і все ж не поспішала.

Та сама крамниця.
Але аромат вже був інший.

Міра повільно провела поглядом по полицях.
І раптом завмерла.

За прилавком стояла дівчина.
Молода. Руде волосся надавало їй особливого колориту.

— Вам щось підказати?

Міра відвела погляд, але майже одразу підійшла ближче.

— Тут був чоловік… минулого разу.

— Не розумію…

Дівчина трохи розгубилась.

— Продавець. Тут був чоловік.

— Можливо… але я не знаю. Я тут рік працюю і, якщо чесно, не пам'ятаю когось такого. Вибачте.

На її обличчі з’явилась легка усмішка.

— Але скажіть, що вас цікавить. Я допоможу.

Міра застигла на місці.

Подивилась на дівчину. Потім — на полиці.

І вже обернулась до виходу.

Але щось її зупинило.

І раптом — аромат.
Той самий. Знайомий.
Міра вже хотіла щось запитати…
але погляд зачепився за камінь на полиці.
Він був звичайний.
І саме тому вибивався з ряду.
— Що це?..
Дівчина підійшла ближче, взяла камінь і здивовано знизала плечима.
— Не знаю. Це не наш товар.
— Можна?..
Вона простягнула руку.
Дівчина мовчки віддала.
Міра перевернула камінь.
І завмерла.
— Можете забрати, — спокійно відповіла продавчиня.
Міра стиснула камінь у руці.
І вийшла.