36. Юля. Творчий успіх

Та дівчина зіпсувала все. Я була така щаслива на концерті, особливо, коли Яр присвятив свою пісню мені. Він так і сказав зі сцени. Була щаслива, доки не побачила, як він там люб’язно розмовляє з нею і бере її візитівку. Хоч Яр і викинув її, я уявила, як та дівчина розповідає подругам, як усі знають, що з Яром можна сходити на побачення, можна поцілувати його, а він такий добрий, що нічого не має проти…

 Мабуть, мені треба було просто не звертати на все це уваги, але я не могла. Я відчувала, немов на моїх плечах лежить якийсь тягар, і не могла його скинути. 

А до того ж посварилася з мамою, коли вона подзвонила мені і почала говорити, що мені потрібно перестати байдикувати і знайти роботу. Я сказала, що не бажаю слухати її повчань, а вона відповіла, що тоді не буде допомагати мені грошима, хай мої книги приносять мені дохід, якщо я не хочу нормально, як усі люди працювати…

Я пішла на курси засмучена. Думала, що, мабуть, і справді треба шукати роботу, але тоді чи матиму я час для письма? 

Коли я зайшла до аудиторії і сіла поряд з Артемом, він одразу помітив, що зі мною щось не те. 

— Юлю, привіт, у тебе щось трапилось?

— Привіт, — сказала я. — Та нічого серйозного, просто з мамою посварилась. Вона хоче, щоб я кинула письмо і знайшла справжню роботу. 

— Ти що! Яке кидати? Я якраз хотів тобі показати… — він дістав мобільний, відкрив якийсь емейл і простягнув мені. — Написали з видавництва. Їм сподобалось оповідання і вони видадуть його в збірці, а ще… Вони сказали нам прислати щось більше, якщо ми маємо! А у нас є наша повість! Правда, її треба дописати… А щоб дописати її якісно і швидко, поки про нас не забули, треба працювати багато хоча б тиждень.

— Справді? — я не вірила власним вухам. — Ти не жартуєш? Видавництво нами зацікавилось? 

— Так, але треба швидко дописати… Думаєш, ми впораємось? — він зазирнув мені в очі. — Треба зустрічатись щодня… Тоді, можливо, за тиждень ми її напишемо і навіть перечитаємо. 

— Так, ну я можу писати щодня, — я подумала про Яра, але згадала тих його фанаток і вирішила, що тепер не буду підлаштовуватися під нього. 

— Я теж, але тільки після пар, — відповів Артем. Тобто десь з четвертої до десятої максимум. 

— Добре, — сказала я. — Будемо писати. Мені дуже хочеться, щоб усе вийшло! 

***

Коли заняття вже підходило до завершення, мені написав Яр. 

"Привіт, у тебе ж скоро завершуються заняття? Можу тебе забрати, сходимо повечеряємо десь." 

“Ой, я звільнюся десь о десятій вчора, це не буде дуже пізно?” — відповіла я. 

Яр прочитав повідомлення миттєво, але не поспішав з відповіддю. Та врешті-решт таки написав:

"А чому аж о десятій? Хіба курси не завершуються зараз?" 

“Завершуються, але ми ще мали писати з Артемом. Нашу повість мають узяти у видавництво, треба швидко завершити її. А він може лише після пар писати…”

Яр знов відповів не одразу.

"Зрозуміло. Добре. А де ви будете писати? Я заберу тебе о десятій." 

Я повернулася до Артема і пошепки запитала:

— Де ми будемо писати? Яр хоче потім мене забрати. 

— Можна в нашій кафешці в центрі, сподіваюсь, нас не виженуть, якщо будемо сидіти там так довго, в "Кохання і книжки". 

— Так, добре.

“Ми будемо в кав’ярні “Кохання і книжки”, — написала я Яру. 

Яр знов прочитав одразу і не відповів. Потім поставив смайлик з піднятим пальцем вгору…