17. Яр. Я не маю про неї думати!

—...І якщо ти не підтягнеш хвости, я змушу тебе повернутись жити до нас і зосередитись на навчанні, а не на музиці, чи чим ти там зараз займаєшся, — резюмувала мама. 

Я закотив очі. Ну чому, чому вона дружить з моїм куратором? Навіщо я погоджувався вступати в той виш? 

— Добре, я все підтягну, — сказав примирливим тоном. — Як там мала? Вже скоро в неї хрестини, ви вже вирішили, як будете святкувати і де? 

— Ну, вона ще занадто мала, щоб святкувати з друзями, — засміялась мама. — Тому будемо в родинному колі. Нічого не плануй на цей день, будемо чекати на тебе. Можеш привести подружку. Багато маєш тих фанаток? 

— Не стільки, скільки хотілось би. Але фанатки — то не подружка, — я усміхнувся, чомусь, коли мама сказала про подружку, я подумав про Юлю. 

І саме в цей момент завертаю до нашого двору. Одразу дивлюсь на наш підʼїзд і бачу, що до нього йдуть двоє. І один з силуетів мені вже дуже знайомий.

— Ма, зідзвонимось потім, — кажу і швидко відбиваю виклик. Пришвидшую крок і вже майже біля підʼїзду зустрічаюсь з Юлею і якимось хлопцем.

Юля подивилась на мене і ніби почервоніла. А потім сказала мені:

—  Привіт!

І обернулась до свого супутника:

 — Артеме, це мій сусід Яр, ну про нього те оповідання, що я читала на курсах, пам’ятаєш? 

— А, оте смішне, — Артем одразу усміхнувся. — Таке не забудеш!

Я насуплююсь. Вона ще й перед людьми те все читала. 

— Я піду, — сказав я, відводячи погляд.  

 — Яре, не ображайся, — Юля зазирнула мені в очі. — Я той абзац не читала, не переживай!

І вона, ніби згадавши щось, засміялась.  Артем теж усміхнувся, дивлячись на неї. 

Мене це все якось дуже напружувало. Я нічого не сказав, просто відчинив двері підʼїзду і пройшов всередину, не обертаючись. 

Почув, що вони не йшли слідом, а зупинилися на ганку, продовжуючи про щось розмовляти. 

"Ну і залишайся з ним!" — я швидко пішов до ліфту, не бажаючи стояти і чекати на щось. Замість того відкрив листування з наступною дівчиною для побачень. Тут нарешті була фотографія, багато фотографій. Це був "живий" інстаграм, і дівчина в ньому була просто шикарною. Молодша за мене на рік, модель і починаюча акторка, а ще вона навчалась на двох вищих освітах. І красива, і розумна, ну прямо ідеальна! І волосся в неї довге, не те що у Юлі, по плечі. 

З такою думкою я написав їй:

"Привіт, красуню. Ти знаєш, що тебе обрали для побачення зі мною?"

“О, супер! — відповіла Аліса ( так звали дівчину) — Навіть не сподівалася, що мені пощастить!”

"Таку красуню просто не могли не обрати", — продовжив фліртувати я. Вона дійсно була гарною. Може, навіть вдасться щось замутити і не думати про кляту сусідку і її ботана-дружка.

“Я читаю твій блог, — написала вона. — Якраз учора думала, що було б цікаво побачити твоє обличчя…”

"Ну, скоро ти зможеш це зробити. Тільки скажи, що ти любиш, хочу, все ідеально спланувати, щоб тобі сподобалось наше побачення."

“Я не дуже привередлива, — відповіла вона. — Тож на твій розсуд. Люблю сюрпризи…”

"Добре, тоді я перегляну твою інсту і спробую вгадати. Як щодо суботи? Ти вільна?" 

“Цілком. З радістю зустрінуся з тобою!”

"Тоді так і зробимо. Місце і точний час я пришлю тобі сюди за добу до побачення. І буду з нетерпінням чекати зустрічі."

Я зайшов до квартири, швидко зняв верхній одяг і пішов на кухню. Живіт забурчав і я чомусь подумав, а чи не запросить Юля того хлопця до себе, як мене тоді? А що як в них буде щось більше, ніж дружні посиденьки? 

Ні, я не маю про неї думати. Хай робить, що хоче… Це мене взагалі не стосується!