16. Юля. Спільна ідея

Наступного дня я відсипалася майже до дванадцятої години. Все ж, є плюси в тому, що не потрібно зранку бігти на пари. Вже прокинувшись і заваривши каву, продовжувала валятися в ліжку і перечитувати написане вчора оповідання. Мені подобалося. Справді! Може, романи — це взагалі не моє? А може, тепер так само прийде натхнення і на роман? Я дуже хотіла цього. 

Раптом я згадала, що ми сьогодні домовлялися о п’ятій зустрітися з Артемом.  Тому все ж встала з ліжка, пообідала і заходилася збиратись. 

Раптом задзвонив телефон. Я взяла його до рук і побачила, що телефонує моя найкраща шкільна подруга Таня. 

 — Привіт, як справи? — затараторила вона. — Все ще сидиш удома і  пишеш свої романи?

 — Ну, не зовсім… — сказала я. 

 — В люди хоч виходиш? Чи зовсім замкнулася в чотирьох стінах? 

 — А що, ти хочеш мене кудись запросити?

 — А ти здогадлива, — пирхнула Таня. — Я організовую вечірку з приводу Геловіну, вечірка має бути костюмована. Буде весело. Прийдеш?

 — Не знаю, — сказала я. — Навіть не маю жодної ідеї костюма…

 — Ну, час ще є, давай, не відмовляйся, — наполягала Таня.  — Можеш узяти свого хлопця. Якщо він в тебе є, звичайно…

Останні її слова пролунали з сумнівом, і я відчула досаду. Звісно, після закінчення школи ми з Танею стали менше спілкуватися, але її думка, що навряд чи щось для мене могло змінитися в цьому плані, трохи мене напружувала. Хотілося довести, що вона помиляється щодо мого особистого життя.

 — Так, дякую, обов’язково візьму, — сказала я…  

***

За п’ять хвилин п’ята я підходила до книгарні-кав’ярні, про яку говорив Артем. І прямо таки зіткнулась із ним власною персоною. 

— Привіт, — усміхнулась я. — Як справи? 

— Привіт, все добре, я вже накидав ідеї, сьогодні всю ніч думав над нашим твором… — він усміхнувся.

— Я теж думала, — зізналась я. — Це якось так хвилююче, правда? 

— Ага, — Артем кивнув і усміхнувся. 

 Ми зайшли всередину і сіли за столик одне біля одного, Артем дістав свій ноут: 

— Нам треба взяти наші сильні сторони і якось поєднати. Наприклад, ти будеш відповідати за гумор і любовну лінію, а я за детективну, що думаєш?

— Це гарна ідея, — погодилася я. — Тоді чоловікам книга буде цікава завдяки детективній інтризі, а жінкам — бо вони знайдуть тут романтику. Але як це все поєднати? Може, хай у нас буде детективне агентство, де працюють двоє детективів — чоловік і жінка? 

— Так, годиться, — кивнув він. — Але треба додати їм обом якісь особисті мотиви і свої розслідування, заради яких вони цим зайнялись. Якусь велику справу, яка буде йти через весь твір, окрім маленьких в агенції.

— Може, хай дівчина когось шукає? — замислено спитала я. — І прийшла до детектива за допомогою? 

— Добре, — погодився Артем. — Але навіщо йому вона… Може, він не любитель людей, трохи мізантроп. Хоче скинути на неї спілкування з клієнтами.

— Ага, чудово! — я аж у долоні заплескала. — Все-таки, настільки легше думається удвох!