15. Юля. Давай миритись!

Сварка з Яром зіпсувала мені настрій. Я гнівалася на себе за те, що не викинула той абзац з оповідання. Можна було якось політкоректно прочитати, наприклад: “Я почула гучну музику, то був мій сусід.” І далі ж про нього тільки хороше було, якби ж він тільки дослухав… Я спересердя видалила оповідання, потім мені стало його шкода, і я відновила його, але одразу відредагувала той момент, що не сподобався Яру.  Роздрукувала його на старенькому принтері. 

Тоді спустилася поверхом нижче і подзвонила в двері.

Яр відчинив не одразу, але коли відчиниив, я одразу почервоніла, як помідор, бо він був в одних чорних шортах, без футболки чи ще чогось, і я бачила його підкачаний оголений торс в усій красі. Але вираз його обличчя був насуплений:

— Чого тобі? — запитав не надто привітно. 

— Я відредагувала, — сказала, простягнувши йому роздруківку. 

— Не треба було редагувати, щоб мені вгодити, — він зітхнув.

— Але там далі про тебе, навпаки, хороше, ти просто не дослухав… Я подумала, може, ти прочитаєш його повністю… Це правда, не манхва чи як там її. Але якщо треба картинки, я там намалювала дещо…

Я старалася дивитися йому в обличчя, але погляд все одно мимоволі спускався нижче… Вже не була рада, що піддалась пориву і прийшла. Але я не хотіла з ним сваритися…

— Добре, прочитаю, — Яр зітхнув і трохи відступив від дверей. — Проходь. Правда, тут бардак. 

Я увійшла до квартири, такої ж за плануванням, як у мене. Тут дійсно був бардак, але я згадала, про те як скидала речі з однієї кімнати в іншу і усміхнулася. Все ж, особливою акуратисткою я теж не була…

— Ти тут займаєшся музикою? — запитала я, зазирнувши у велику кімнату. 

— Ага, — він кивнув і провів мене до дивану, забрав звідти якісь речі і переклав їх на крісло. — Сідай. І давай ті аркуші. 

Я простягнула йому оповідання. Рука трохи тремтіла. Почувалася, немов на екзамені. Та що це таке! Чому я так нервую? 

—...Ти і про побачення написала, — сказав  він замислено. 

— Ну так, це ж буде цикл історій… Я подумала, що якщо в кожній давати натяк на щось цікаве, що буде далі, читачам буде цікаво, і вони продовжуватимуть чекати наступної “серії”...

— Але в книгах нема "серій". Вони купують або не купують цілу історію, хіба ні? — уточнює він.

— А якщо це електронна книга, то там можна прочитати ознайомчий фрагмент, — не погодилась я. — А тоді вже купити… О, а якщо твою фотку додати? Раптом ти станеш зіркою? І це просуватиме книгу? 

— Взагалі, хіба ти маєш право отак давати мої особисті дані типу імені і всього такого? Про фотку я взагалі мовчу, — він зітхає. 

— Так, не маю, — я тех зітхнула. — Вибач, то я захопилася. Мабуть, мені краще піти. Не треба було нав’язуватися тобі… Може, колись напишу щось на ті теми, які тобі цікаві, тоді й почитаєш…

— Я не хотів тебе образити, — Яр раптом торкнувся своєю долонею моєї і наші погляди зустрілись. Я відчула, як по моїй руці ніби електричний струм пробіг від цього дотику. 

 — Я перша тебе образила, — тихо сказала я. — Ми ж залишимося друзями все одно? Обіцяю не писати про тебе…

— Так, залишимось, — він кивнув і відпустив мою долоню, а потім відвів погляд. 

 — Це добре, — сказала я, одразу відчувши приплив радості. — Хочеш, я допоможу тобі прибрати? 

— Ні, — він махнув рукою, а потім додав трохи тихіше: — І так трохи соромно, що ти оце все побачила. Я сам приберу. Щоб якщо ти прийдеш наступного разу, тут вже все було нормально.

 — Вибач, що я так, без попередження, — я підвелася з дивану. — Мабуть, треба йти. Бо вже пізно. Я якось не глянула на годинник…

Коли Яр відчинив двері, і я вже вийшла з його квартири, то побачила його сусідку, яка жила навпроти. Вона здивовано поглянула на Яра в самих шортах, потім на мене. Мабуть, подумала щось не те, що треба, але мені було все одно. Я почувалася щасливою від того, що мені вдалося помиритися з ним. 

Коли я прийшла додому, то спати ще не хотілося. І я знову сіла за ноут. Вирішила написати друге оповідання — про побачення Яра зі школяркою. На мене раптом нахлинуло таке натхнення, що я написала все наче на одному подиху. Ще й реготала при цьому час від часу. Сподіваюся, Яр не чув цього у своїй квартирі, і не подумав, що я п’яна, або в мене з’їхав дах…