13. Юля. Розмова за кухонним столом

Сьогодні був другий день на курсах. Цього разу я вирішила вчинити хитріше, нам дали завдання описати  якийсь цікавий епізод із життя, і я написала коротеньке оповідання про своє знайомство з Яром. Ну, не з тим Яром, що в книзі. А з тим, який живе поверхом нижче. Я спеціально писала так, щоб було смішно. Адже так і казав мені Яр — шукати цільову аудиторію. А якщо аудиторія хоче веселитися — я їй допоможу…

Коли я завершила свою історію, то мені всі дружно зааплодували. Я навіть розгубилася. Вдивлялася в обличчя своїх нових знайомих — чи не жартують вони з мене? Але їхні усмішки були щирі. Їм дійсно сподобалось! 

Я сіла на своє місце, знову поруч із Артемом, і голосно видихнула. 

— Я думала, буде гірше, — сказала впівголоса. 

— Це було весело, гумор — це точно твоє! — захоплено сказав він. — Знаєш, я б теж хотів попрацювати над гумором… Може, сходимо завтра кудись після пар? Попишемо щось і почитаємо тексти одне одного.

— Ти можеш спробувати написати іронічний детектив, — сказала я. — Ти дуже гарно пишеш детективну лінію. А я можу додати якихось приколів, ну, якщо ти вважатимеш це за потрібне…

— Тобто, ти не проти співавторства? — він аж засвітився від радощів. 

 — Це дуже цікаво, — з ентузіазмом сказала я. — Але зі мною важко, я попереджую одразу. Бо коли я пишу сама, то мені все здається не таким, я психую і хочу все видалити…

— Та ну, — він махнув рукою. — Я впевнений, що це буде дуже класний досвід для обох і ми точно впораємось. А видалити я тобі не дам, обіцяю!

 — Треба, щоб ти тримав той текст під замком, — усміхнулась я.  — Або щоб він мені дуже сподобався… Тоді й видаляти не захочеться! 

— Попрацюємо над другим, думаю, тоді все буде добре. Тоді зустрінемось завтра? О котрій в тебе завершуються пари? Чи коли ти вільна? Я знаю одну книгарню-кавʼярню неподалік. 

 — Я взагалі навчаюся заочно, лише коли сесія, то ходжу в універ, — відповіла я. — Тому в принципі можу завтра прийти в будь-який час. Ну, коли тобі буде зручно…

— Круто, давай десь о пʼятій? Після моїх пар, — запропонував Артем. 

 — Домовились, — я усміхнулась. — Мені вже дуже цікаво, що з того вийде…

***

За нашою вже постійною традицією, ми з Яром знову зіткнулись біля ліфта. 

 — Привіт, — сказала я. — Як минуло твоє побачення? Ти ж, здається, сьогодні мав на нього йти? 

— О, привіт… — він озирнувся, немов боявся, що хтось нас почує. — Це було… Дивно, — додав майже пошепки і так само тихо продовжив: — Але в людному місці типу підʼїзду про таке розповідати стрьомно.

 — Тоді ходімо до мене, — я показала на свою сумку — купила замариноване м’ясо, зараз запечу в духовці. Можеш скласти мені компанію…

— Не відмовлюсь, — він усміхнувся. — Бо я знов з репетиції. І голодний. 

 — Що ж, будемо тебе рятувати від голоду… — я змовницьки підморгнула. — А з тебе — розповідь про побачення, може, я знов щось напишу на свої курси, у тебе цікаві історії…

— В сенсі "знов"? — не зрозумів він. 

— Ну, я написала про наше з тобою знайомство. Оповідання. Вони навіть аплодували, уявляєш? 

— О, це я теж хочу почитати, — усміхнувся Яр, коли ми вже виходили з ліфту на моєму поверсі. — Що ти там такого написала, що вони аплодували? Описала мене геніальним музикантом? Рок-зіркою? 

 — Ну… майже, — я вирішила не вдаватися в подробиці того, як змальовувала його домашні репетиції, порівнюючи із криком кота, якому прищемили хвіст. Коли буду читати, треба це викинути. Головне, не забути…

 — Добре, я тобі прочитаю, — сказала я. — Але спершу закину м’ясо в духовку, а поки я це все робитиму, ти можеш розповісти поо свої пригоди…

— Це було жахливо… — емоційно сказав Яр. — Вона виявилась школяркою! І лізла до мене мало не з поцілунками… Жах! Треба буде заблокувати її… 

 — Вперше бачу чоловіка, який не любить молодших за себе дівчат, — я відверто веселилася. А ще відчувала дивне полегшення. Я весь день боялася, що він скаже, що зустрів чудову дівчину і буде з нею зустрічатися. А це значитиме, що на наші посиденьки на кухні скоріше зпа все буде накладено табу….