12. Несподіваний поворот сюжету

 Яр

З текстом, який написала Юля, я відчував себе впевнено на репетиції. І тому в самому кінці, коли вже наш час майже закінчився, сказав іншим членам групи, що в мене вже є текст.

Відчував хвилювання, коли співав ті слова, але не через те, що вперше співав перед групою, а через те, що цю пісню по суті ми зробили разом із Юлею. Коли я завершив, то затамував подих і поглянув на друзів, очікуючи їхнього вердикту. 

—  Супер! — першою озвалася Катя. — А слова ти теж сам написав?

— Ні, це моя сусідка написала, — одразу зізнався я. — Вона починаюча письменниця. Ми ж можемо зазначити що текст написала вона, а музику — я? Знаю, виконання ще далеке від ідеального, але я б хотів сам співати конкретно цю пісню. 

— Чому б і ні, — сказав Саша. — Звичайно, можеш співати. А ця сусідка… між вами щось є? 

— Ні, ми просто друзі, — я махаю рукою. — Ну, принаймні, поки що. А це проблема? Ну тобто… Текст же дійсно хороший, я це кажу не тому що вона мені подобається… В сенсі… Блін. Ну вам же сподобалась пісня? 

— Та чого ти паришся, — Саша плеснув мене по плечу. — Я просто спитав. Адже пісня про кохання. 

— Ну я сам сказав їй тему, спочатку була мелодія, потім вона написала під мою мелодію слова, — пояснив я. — Тому це нічого не значить, бо я замовив таку тему.

 — Мені здається, це буде одна з наших кращих пісень, — зауважила Катя. — Є в ній щось… хітове. Але якщо ти хочеш її виконувати, то треба добре потренуватися, бо поки що, ти сам розумієш…

— Я буду тренуватись, — сказав я рішуче. — А перед виступом ми з Сашею обидва її заспіваємо. І тільки якщо ви всі погодитесь, що я співаю її на достатньо хорошому рівні, тоді я буду співати її. Це буде правильно, бо я теж не хочу її зіпсувати. 

— Домовились, — усміхнувся Саша. — Це буде азартне змагання!

— Де ж тут для тебе азарт? — я теж усміхнувся. — В тебе набагато більше шансів. Думаю, навіть зараз, без репетицій, в тебе б вийшло краще, ніж в мене з репетиціями, які тривали пів ночі. 

— В тебе, може, недостатньо техніки, але емоцій хоч відбавляй, — відповів він.  — А слухачі люблять емоції…

***

Наступні пару днів знов промайнули швидко. Ми призначили додаткові репетиції, бо черговий концерт мав бути за півтора тижні, а мені дуже хотілось гарно співати цю особливу пісню.

З цими репетиціями я ледь не запізнився на побачення з тією красунею з інсти, я взагалі про все забув і якби організатори не нагадали, то було б у мене ще те фіаско…

Цього разу я замовив місце у французькому ресторані-кінотеатрі, бо бачив, що Аліса була фанаткою всього французького. Навіть нік в інсті був з такими нотками. 

Я заїхав за нею на орендованому авто, шоуранери сказали, що хочуть потренуватись зі зйомками подібних кадрів з дорогою машиною. 

Аліса була в вишуканій сукні від якогось відомого бренду, з професійною укладкою і макіяжем. Немов я прийшов на побачення з фотомоделлю чи кінозіркою.

— Привіт, — сказала вона. — О, це твоя машина? 

— Привіт, —  я усміхнувся. — Ні, орендована. Для шоу. Я насправді просто студент. А їм треба тренуватись знімати щось там правильно… 

— Зрозуміло, — мені здалося, що вона була трохи розчарована, хоча тут же подарувала мені широку усмішку. — Я теж студентка, хоча ще працюю в модельному агентстві. 

— Ну, з такою шикарною зовнішністю в цьому нічого дивного. Знаю, що насправді це доволі складна робота, як і будь-яка в шоубізі, — відповів я. — До речі, я теж трохи повʼязаний з шоубізом. Граю на гітарі в групі… А на наступному нашому концерті, за тиждень, можливо, буду і співати одну з пісень. Ту, мелодію якої написав сам.

 — Справді? — Аліса зацікавлено поглянула на мене. — Це так романтично. Сподіваюся почути, як ти співаєш..

 Юля

— Це був дуже несподіваний поворот сюжету, — сказала я з захватом. Навіть коли ми з Артемом вже закінчили писати, і він проводжав мене додому, я все ще залишалася під враженням від нашого творчого процесу. 

— О так, я радий, що тобі заходить цей жанр, — він усміхнувся, а потім торкнувся кінчиками пальців моєї руки. — Знаєш, коли ми пишемо, я прямо уявляю, що ти — це героїня. І тоді мені навіть емоції героя писати легко, хоча раніше з цим у мене були проблеми.

 — Я взагалі зараз постійно пробую щось нове, — зізналася я. — От нещодавно спробувала написати слова для пісні. Її буде виконувати Яр. Він каже, що вийшло гарно! 

— Ти молодець, — Артем кивнув. — Ну, але все одно прозу ж тобі писати цікавіше, ніж вірші для пісень? 

— Мені й те, й інше подобається, кожне по-своєму, — я усміхнулась. — Ну, багато відомих людей займалися різними видами творчості, он, наприклад, Тарас Шевченко писав і вірші, і прозу, та ще й картини малював! Хоча нинішні маркетологи мабуть сказали б йому зупинитися на чомусь одному і збирати свою цільову аудиторію. Але віне, на щастя, з маркетологами не був знайомий, тож творив так, як на душу лягло…

— Ну, я не фанат Шевченка, хай пробачать мене всі його фанати, — він усміхнувся. — Занадто все трагічне в нього. Я таке не дуже люблю.