12. Яр. Побачення, яке могло стати кримінальним

Я чекав на "Квіточку123" біля будинку, на даху якого мало відбутись наше побачення. В моїх руках був величезний букет троянд, а ще я вдягнув смокінг. Мені навіть дозволили його купити, а не взяти в оренду, ну, щоб був і для наступних побачень, якщо буде щось з такою ж офіційною частиною.

Квіточка запізнювалась. Я вже дістав мобільний, щоб писати їй, коли раптом побачив, що на мене прямо через дорогу звідси дивиться якась дівчина. 

Вона була на вигляд років чотирнадцяти чи п’ятнадцяти, і я подумав, що мала просто зацікавилась моїм прикидом, але за мить вона помахала мені рукою і з радісним виглядом побігла через дорогу. 

Її довге волосся розвівалося на вітрі, “бойовий” макіяж робив на виляд дещо старшою, і все ж…

— Ярику, це ти! Я Ангеліна, — затараторила вона, підбігши до мене і одразу вхопивши під руку. 

— Привіт… А скільки тобі років? — запитав я одразу, все ж, приховати моє здивування в мене не вийшло.

— Шістнадцять, — швидко сказала вона. — То я виглядаю молодшою. Хочеш, покажу мій Тікток? 

— Краще паспорт… Якщо тобі вже є шістнадцять, то в тебе він має бути. 

— Я його забула вдома, — вона відкопилила губки. — Хто ходить на побачення з паспортом? 

— Може, в тебе є хоча б "Дія"? — перепитав з надією. 

— Нє, немає, — вона розвела руками.  — То ми йдемо чи я тобі не сподобалась?

На її очах відразу з’явилися сльози.

— Добре, йдемо, — я простягнув їй квіти. — Це тобі, пробач, що засмутив. Просто не хочу в поліцію за домагання до малолітніх і все таке, — я спробував пожартувати.

— Ну якщо підійде поліція, я скажу, що я твоя сестра, — змовницьки голосом промовила вона. 

Ця ідея мені зовсім не подобалась, але я вирішив, що ми з Ангеліною просто швидко подивимось кіно на даху та й все. Алкоголю я їй точно не дам. 

— Добре, ходімо. Я дещо підготував на даху цього будинку…

***

Коли ми зайшли на дах, Ангеліна з роззявленим ротом дивилась на кінотеатр на даху, зроблений спеціально для нас, на столик і пуфіки, свічки і їжу на столі.

— Тільки алкоголь не будемо пити, добре? Двадцяти одного тобі нема.

— Ти якийсь такий старомодний, — пирхнула вона. — А тобі є двадцять один? 

— Ну, мені хоча б більше вісімнадцяти, — я усміхнувся. — Але ти добре мене підловила, Ангеліно. 

— Можеш казати просто Ангел, — вона усміхнулася мені у відповідь.  — Мене так називав мій колишній…

— Добре, — я кивнув, але вирішив, що таке прізвисько занадто інтимне. Тут всюди були камери, і мене це трохи напружувало. З іншого боку, вона не зможе заявити на мене, бо будуть відеодокази, що я нічого не робив. 

Ми сіли за столик і я увімкнув проектор, там вже все було підготовлене, тож одразу почався фільм, романтична комедія з якимось популярним актором, от тільки я забув його імʼя. 

Нудятина ще та, як висидіти і не заснути? 

З такою думкою я мокнув хліб в фондюшницю. 

— Ти такий красивий, — раптом сказала Ангеліна, торкаючись моєї руки, щоб привернути увагу до себе. — Зробимо разом селфі? 

— Так, давай, — я кивнув. — От тільки мені не можна показувати все обличчя через шоу, ну, сама розумієш. 

— Ти можеш мене обійняти, а я сфоткаю тебе зі спини, — запропонувала вона. 

— Добре, — погодився я і обійняв її. — Фоткай.

Вона зробила пару кадрів, а потім раптом опустила руку з телефоном і поцілувала мене. 

Я одразу ж відсторонився і зазирнув їй в очі:

— Пробач, але це трохи занадто. 

— Ти казав, що буде романтичне побачення, як у кіно… І музика мала бути… — сказала Ангеліна невдоволено, видно, вона очікувала іншого ефекту від свого поцілунку. 

— Після фільму мала бути музика, — я зітхнув, а потім в голову прийшла ідея: — Коли буде щасливий кінець. Я ще й заспівав би тобі… Ну, але якщо тобі все так не подобається…

— Мені подобається все, просто я тобі не сподобалась, — вона раптом зіщулилась і закліпала очима, тамуючи сльози. — А ти мені дуже сподобався…

— Не видумуй, ти мені теж сподобалась, — відповів я дещо розгублено і легенько приобійняв її. — Просто я трохи здивувався, що ти така… Юна. Але давай подивимось фільм, це буде хороший вечір. 

— Добре, — вона поклала голову мені на плече…