10. Яр. Приємно, коли тебе називають красунчиком

В цей момент мені на телефон прийшло повідомлення і щоб перервати цю тему і відволіктись, я дістав мобільний і зазирнув у нього.

Писала Ангеліна, та, з якою у мене в суботу мало бути побачення. Запитувала, що їй вдягнути. 

Я швидко відписав їй і дещо насупився, бо Ангеліна відволікала. Сховав телефон до кишені, а Юля тим часом запитала:

— Твоя дівчина пише? 

— У мене немає дівчини, це по роботі, — відповів я майже правду. 

Ну, Ангеліна — це дійсно частина моєї роботи, тож чому майже? Це правда. 

— Ясно, — хмикнула вона, і, здається, не повірила. Може, через те, що вже був вечір, і навряд чи хтось став би турбувати мене щодо робочих питань. 

— А у тебе хтось є? — одразу запитав я. 

— О, в мене їх багато, — сказала Юля, лукаво усміхаючись. 

— Кого "їх"? — я знов насупився. 

 — Героїв, — вона підняла руку і постукала себе по чолу. — Отут, у голові. І всі дуже класні. Але коли я починаю про них писати, виходить щось таке, що мені не подобається…

— А, героїв, — я полегшено зітхнув і усміхнувся. — Ти що, закохуєшся в тих, кого пишеш? 

 — Так, — здається, вона трохи почервоніла. — Іноді спати не можу, думаю про них. Уявляю…

Я аж слину сковтнув, коли представив, що вона там уявляє. А коли уявляє, що вона при цьому робить?... Ой, щось мої думки йдуть зовсім не в те річище…

— І як воно? Тобто, які вони? Герої, — додаю швидко.

— Ну, владні, ясна річ, — Юля усміхнулась.  — Таких усі люблять. 

— І ти теж любиш таких? — я зазирнув їй в очі.

— Мені ще такі в житті не зустрічалися, — вона знизала плечима.  — Але, може, ще зустріну. Десь же мають бути ідеальні чоловіки? 

Я закотив очі. Реально? Оте владне щось — це її ідеал чоловіка? 

— Ну, удачі в пошуку владних, — "придурків", ну це я додав вже подумки.

— Ти знаєш, я ніколи не здаюся, — серйозно сказала вона. — Якщо щось увіб’ю собі в голову, то обов’язково це отримаю. 

— Тільки врахуй, що оті всі "владні" можуть виявитись не такими безпечними "лапочками", як в твоїх книжках. Серед них і маніяки всякі є, — я трохи насупився.

— Ти просто образився, що не дотягуєш до образу мого Яра, — швидко сказала вона. 

— Він — всього лише фікція, нічого справжнього, на що мені ображатись? — я усміхнувся. — Він — не живий і не конкурент.

— Я вірю, що десь він ходить абсолютно живий, — вперто продовжила Юля гнути своє. 

— Це якась дурня, ти ж його сама придумала, — я насупився. — Він не може "десь ходити".

 — А давай поб’ємося об заклад, що я його таки зустріну! І познайомлю з тобою! — вигукнула Юля. 

— Що, наймеш якогось актора, чи візьмеш якогось хлопця зі своїх курсів, щоб підіграв? — хмикнув я, схрещуючи руки на грудях. 

— А от і ні, я зустріну справжнього Яра, — вона закусила губу. — І тоді ти переконаєшся, що таке можливо! 

— Тоді кажи зараз, яке в нього прізвище, і мені покажеш фотку паспорта і з ним фотку, — я ледь стримував сміх.

— Скажу, — відповіла вона. — Коли знайду його!

— Ти просто обманеш. Бачиш, ти сама не віриш в ті дурниці! — не знаю, чому мене так дратувала ця її впертість щодо "владного Яра". Як, ну як якийсь мужик з книги може бути цікавішим за хлопця, який тут і зараз поруч? 

— Вірю, — вона виглядала дуже сердитою. — Я вже прямо сьогодні почну його шукати. Може, тоді книга буде легше писатися. Коли я бачитиму перед собою живого героя! 

— Якщо віриш в подібне, то ти дуже наївна, — я навпаки намагався взяти себе в руки і не хотів продовжувати сварку, але слова чомусь все вилітали і вилітали з рота, я не міг тримати себе в руках. — Такі, як ти, живуть в хмарах, а потім озираються і розуміють, що життя взагалі пройшло повз.

 — Зате ти дуже практичний. Береш гроші за побачення з якимись дурепами. Вони ж не знають, що це для тебе тільки робота. Думають: “От який красунчик мною зацікавився!” А потім плачуть у подушку від гіркого розчарування! 

— Все вони знають, вони в базу самі записались! — все ж я теж почав злитись. — Я нікого не обманюю, це просто така розвага, за яку мені платять! А мені потрібні гроші, я звик жити інакше… 

А потім до мене раптом дійшло, що щойно Юля назвала мене красунчиком і я усміхнувся. 

 — О, до речі ти так і не розказав, що з тобою трапилось. Чому ти більше не мажор? — вона підперла підборіддя руками і уважно дивилася на мене…