8. Яр. Запрошення на піцу

—...Загалом, мені потрібна ваша допомога з побаченням, — сказав я, коли репетиція вже закінчилась. — Якраз і нам буде хороший кейс, можна буде зробити якийсь відосик… Ви почнете грати, а потім я такий "БАЦ!" і заспіваю теж, і гітару візьму. 

— О, ми чогось не знаємо, в тебе з’явилася дівчина? — запитала з цікавістю Катя.

— Ні, це щось типу побачення всліпу… Для телешоу. Якась типу репетиція чи фіг їх знає, — трохи плутано почав пояснювати я. — Але мені за те платять. Ну, якщо ви не хочете, я можу знайти інших, хто захоче засвітитись. А, точно, ще вам гроші заплатять. Бюджет отакий, — і повертаю до них екран з пʼятизначною цифрою. — Кожному по півтори. 

 — Та ні, чому, — сказав одразу наш вокаліст Саша. — Це ж наче як реклама, дівчина може про нас комусь розповісти. А якщо за це ще гроші заплатять..

— Тільки єдине, я маю теж співати, хоча б один куплет і приспів, — одразу відповів я. 

Це я придумав на ходу. Насправді я завжди хотів співати, але до того шансу не було, а тепер він зʼявився. 

— Без проблем, — він кивнув. — Раптом ще якийсь підробіток для нас знайдеш, ми тільки за. Треба працювати на впізнаваність. Це коли ми вже станемо зірками, то зможемо перебирати, за що братися, а за що ні…

— Ми вже зірки, — додала Катя. — Правда поки місцевого розливу…

— Отож… А так може отримаємо славу і не доведеться вештатись по тих дурних підробітках, — пробубнів я собі під носа. — Добре, тоді беру вас в план… Зустрічаємось в суботу, контакти дам. 

— Домовились, — кивнув Саша. — На суботу нічого не плануємо, до зв’язку!

— Я підправлю текст і пришлю в чат, почитаєте… Тоді до зустрічі…

***

Коли я вже майже підійшов до будинку, побачив, що до підʼїзду якраз зайшла Юля. Я трохи пришвидшився і таки наздогнав її біля ліфту:

— Певно, ми знов їхали на одному потязі, — сказав я, усміхаючись.

— Це якась містика, — сказала вона, але виглядала якоюсь не такою веселою, як уранці. Скоріше сумною чи заклопотаною. — Ти сяєш як нова копійка. Гарно порепетирував?

— Ага… Домовився, що буду співати, хоча зазвичай тільки граю на гітарі. Ну, це буде для побачення, — відповів я задоволено. 

— В тебе є дівчина? — запитала Юля.

— Не зовсім… Скоріше, це така типу робота, — я не розумів чому, але мені не хотілось, щоб вона вважала, що це справжнє побачення. Але ж то дійсно несправжнє побачення. 

 — Ти що, альфонс? — вона здивовано глипнула на мене. — Ходиш на побачення як на роботу? 

— Який ще альфонс? — я насупився. — Ні, то для шоу… Загалом, не важливо. А як твоя літературна секта пройшла? 

— Погано, — зітхнула  Юля. — Вони всі сміялися. Мабуть, книга геть невдала… А альфонс — це утриманець типу. 

— Що? Ти назвала мене типу чоловіком-проституткою? — в нього аж брови поповзли вгору. 

— Ну я ж не знала, що ти береш участь у шоу, — сказала вона трохи знічено. — А в якрому? Може, подивлюсь колись на тебе… Якщо не провтикаю…

— Та ні, краще не треба… Щось я вже невпевнений, що то була хороша ідея, — я відвів погляд, але потім знов поглянув на Юлю. — А щодо того, що сміялися… Не бери близько до серця. 

— Ну вони сказали, що цікаво, — Юля знизала плечима. — Що хочуть продовження. Але ж то мала бути трагічна історія. А всі реготали…

— Що ж ти там такого понаписувала, вже аж цікаво, — я усміхнувся. 

— Про хлопця, який виграв у карти дівчину, — сказала вона.  — Мала бути драма. Але щось пішло не так… Оце думаю, чи видалити все і почати писати заново? Чи видалити і взагалі нічого не писати? 

— Але ж їм сподобалось, раз вони так уважно слухали і сміялись, — відповів я замислено. — Може, тобі варто писати саме щось таке, веселе? 

 — Не знаю, — вона зітхнула. — У Тіктоці всі хвалять темні жанри. А гумор, схоже, нікому не цікавий..

В цю мить мій живіт раптом забурчав. Все ж я не їв десь з обіду, і це далось в знаки. 

— Всі не всі, а це як з музикою. Думаю, у кожного жанру свій читач, — я знизую плечима. 

 — Хочеш перекусити? — вона показала коробку, яку тримала в руках. — Купила піцу, щоб заїсти цей сором. Але вона якась завелика для мене самої…

— Чесно кажучи, голодний, як вовк, — зізнався я. — Тому не відмовлюсь…