4. Юля. Зустріч у ліфті

Той день, який почався несамовитим вереском сусідової сестри (якщо то й справді була його сестра), все закінчився для мене вдало. Бо мені прийшло підтвердження, що я виграла грант для безкоштовного навчання на відомих літературних курсах. Я подала туди заявку просто так, ні на що не сподіваючись. Адже думала, що організатори роздадуть ті гранти якимось своїм знайомим. Тому відправила і благополучно про те забула. 

Але увечері, зазирнувши до електронної скриньки, побачила лист від організаторів. І в ньому йшлося про те, що мені надано грант, і я можу прямо завтра прийти на перше заняття-знайомство з викладачами та іншими учасниками курсів. Попросили прихопити щось із написаного мною, бо ми будемо читати кожен свій уривок.

Увечері я довго тренувалася перед дзеркалом, читаючи уривок зі свого майбутнього роману. На мою думку, виходило суперово. Але коли я вирішила записати своє читання на відео, то вжахнулася: насправді я бубоніла текст дуже швидко і монотонно, та вони ж там всі поснуть під час такого читання! Я знову заходилася тренуватися, тепер уже уявляла себе на сцені і представляла кожного з героїв не тільки голосом, а й жестами та мімікою. Спати лягла далеко за північ, але й уві сні мені снилося, як я виступаю перед публікою, і в найбільш відповідальний момент забуваю слова, дивлюся на аркуш паперу в своїх руках, щоб підглянути текст, і бачу, що він абсолютно порожній! У мене на чолі виступив холодний піт, руки й ноги затремтіли… і я прокинулась. 

На тумбочці дзеленчав будильник, у вікно світило сонце. Потизеньку до мене дійшло, що те, як я осоромилася — то був лише сон, і я з полегшенням зітхнула…

***

Виходячи з квартири і прямуючи до ліфту, я все ще подумки повторювала свій уривок, поки не завчила його напам’ять. Але ліфт проїхав один поверх і зупинився, двері відчинилися, і я побачила свого сусіда, імені якого я не знала. Він тримав у руках чохол, схоже з гітарою.

— А де дитина? — запитала я. 

— Сестра у себе вдома, з мамою, — він пройшов у ліфт і став поруч. 

Тут було мало місця, тож ми були доволі близько і я відчула аромат його парфумів, чи одеколону, чим там він надушився. Аромат був досить приємний, чого б я не сказала про нього самого.

— А ти займаєшся музикою? — я кивнула на його інструмент.  

— Граю в гурті, — він теж кивнув. — Йду на репетицію. 

— Прикольно, — сказала я. — А як називається гурт?

— "Гравіті", "Гравітація" з англійської, це мій новий гурт, — відповів він, а ліфт тим часом відкрився. — Перший концерт в клубі буде за два тижні. 

 — Отже, мене чекає два тижні, за які я вивчу напам’ять твій репертиуар, — хмикнула я, виходячи…

— Ага, — він усміхнувся, рухаючись за мною. — Тим паче, я ще й на беквокалі, тож ти і слова вивчиш. 

 — Коли повертатимусь із курсів, зайду до аптеки і куплю беруші, — відповіла я. — Чи як вони називаються, ті затички для вух? 

— Та ніби так і називаються, — ми вийшли з підʼїзду. — Тобі на яке метро? 

— На “Театральну”, — сказала я. 

— Нам на одну гілку, ніби, — він дістав мобільний і загуглив карту метро. — Ага, мені теж на червону, тільки на "Арсенальну". Поїдемо разом? 

— Добре, — кивнула я…