1. Ярослав. Дитина, робота і сусідка згори

Це просто дивовижне відчуття, коли ти заходиш до своєї власної квартири (навіть якщо вона не така велика і наворочена, як та, де ти жив з матірʼю і вітчимом)! Можеш ходити по квартирі голяка (насправді ні, але про це потім). Можеш вмикати музику яку завгодно і як завгодно голосно (але є певні нюанси). Ну, і найголовніше, можна спокійно спати, не прокидаючись від крику маляти! Хоча кімната сестрички знаходилась аж через дві від моєї, голос у неї був гучний, як у майбутньої рок співачки, не менше! По цьому будильнику прокидались тупо всі в родині!

Ні, звісно, круто мати сестру, особливо зважаючи на те, що я все життя був єдиною дитиною. Та коли тобі дев'ятнадцять, то вже якось несолідно жити в кімнаті, яку мама тепер знов називає "дитячою", бо в неї, бачте, загострився материнський інстинкт. А я працював, працював, і от назбирав грошей на оренду житла. Спеціально не брав у неї гроші, ані у неї, ані у вітчима. Хай це крихітна "однушка" на околиці міста, звідки до центру добиратися з двома пересадками ( а авто, яке мама намагалася мені віддати рік тому, я не взяв, бо воно було сірого кольору… Так, знаю, що я ідіот, але вже пізно пити "Боржомі"...). Зате будинок стоїть прямо на краю лісу, а неподалік є справжнє озеро. (Ну, комарі теж є, але ж я намагаюсь мистилити позитивно!).І сусіди нормальні ( за одним винятком, але про те згодом).

Отже, я задоволений. Хоча і сплю поки що на матраці, кинутому на підлогу, бо на стіл і стільці грошей вистачило, а на ліжко поки що ні. Але стіл мені потрібен для роботи, а з ліжком розберемося потім… 

Блін, як мені не вистачає нашої економки Катерини, вона так смачно готувала…

***

— Ярику, ну це не просто мінімалізм, це мінімалізм в кубі, — мама стояла у моїй вітальні, обводячи поглядом стару канапу, яка залишилася від попередніх господарів,  той самий стіл з компом і музичні колонки в кутку. А, і ще на підвіконні стояв кактус, який також залишився від попередників, і не помирав тільки через свою божевільну живучість, бо я, звичайно ж, забував його поливати. 

— Мені нормально, — я поставив люльку-переноску зі сплячою сестричкою на канапу.  — Та, куплю ще все. Знайду нове замовлення…

— Чому ти не хочеш, щоб я замовила тобі бодай меблі? — вона похитала головою. — На квартиру гроші не хотів взяти, то хоч ліжко та шафу нормальні знайди.  Ну хочеш, я позичу, а ти тоді віддаси? 

— Я планую зібрати гроші сам, і це для мене важливо, — вперся я. 

Насправді мама могла придбати мені житло і обставити його без особливих труднощів для свого родинного бюджету. Вона володіла  успішним бізнесом — школою мистецтв, а її новий чоловік, і за сумісництвом мій колега — був талановитим рок-музикантом. 

Однак я принципово хотів всього в житті досягнути самотужки, а не з допомогою родичів. Особливо після того випадку минулого місяця… Але про те якось потім. Пацан сказав, пацан зробив, викусіть!

Мама зітхнула і похитала головою.

— Ну хоч за допомогу з дитиною, поки Вікторія на лікарняному, ти можеш щось узяти! 

— Це ж моя рідна сестра, — обурився я. — Не може й бути мови про якусь плату! Мені подобається її нянчити! 

Не те щоб це була правда, ну, щодо того, що я любив нянчитись, але блін, я не в настільки жалюгідному становиші, як вона хотіла виставити! Та й не хотілось залишати сестру на незнайому няньку, поки її улюблена тітка Віка захворіла. 

— Ну як хочеш, — здалася мама. — Тоді я на роботу, постараюся довго не затримуватися. Поки Настя спить, а як прокинеться, зміниш їй підгузки і даси суміш, як розводити, ти пам'ятаєш… Сподіваюсь, Віка швидко одужає, бо роботи в мене зараз багато… 

— Та звісно, — я розвів руками. — Що тут складного? Не переймайся, можеш навіть дуже не поспішати. Я з задоволенням побавлюся з малою! 

***

Мама поїхала, а я провів з кухонного вікна поглядом її  автівку і повернувся до вітальні. Машина… Чорт, як же я скучив за авто! І за таксі…

 Стоп. Відкинути ці негативні налаштування! Я ж вирішив тепер все робити сам! Настя спить, треба ще попрацювати. 

Зараз я, крім навчання в універі, займався, чим прийдеться, аби заробити гроші — писав статті для сайтів, вів профілі в соцмережах, працював у сфері веб-дизайну, брав і переклади з англійської… і так виходило, що за роботою проводив майже увесь час. Спочатку було важко, доводилося братися за нудну і невдячну працю, отримуючи за неї копійки, при тому що раніше я міг взагалі не рахувати гроші і жити на широку ногу.  Та тепер я вже мав постійних клієнтів, які самі мене знаходили і рекомендували знайомим. 

От і зараз побачив новий вхідний у електронній пошті і відкрив його. Писав редактор популярного інтернет-видання, для якого я раніше вже готував статті  на музичну тематику. 

"Вітаю, Ярославе! 

Маю для вас пропозицію, від якої вам буде важко відмовитися…" — прочитав я. 

Цікаво, що це він має на увазі? Сергій полюбляв говорити загадками.

Я став читати листа далі, але цієї миті позаду мене почулося незадоволене кректання, яке переросло в голосніше пхикання, а за декілька секунд — у невдоволений плач. Настя! 

Я підвівся з-за столу, підійшов до люльки і взяв малу на руки. Вона аж вся почервоніла і не вгамовувалася. Так, що там мама казала? Поміняти памперс?