РОЗДІЛ 3 ОЛЕНА "Мрія в руках"

Так, я сама напросилась. Я зробила все можливе і не можливе, аби напроситись на вогонь, вихор пристрасті й задоволення, на котрі здатний Руслан Доманський. Мені навіть довелось напитись, щоб заманити у свою квартиру, у ліжко, до себе.
Моя мрія в моїх руках, ритмічно рухається під долонями.
Я закінчую. Світ розлітається на мільйони уламків, вибухає феєрверками, грає новими барвами.
Неперевершений, єдиний, коханий. Мої почуття до нього знову перетворюються на одержимість. Хіба можна бажати іншого чоловіка?
Даремно, даремно я намагалась його забути.
Руслан гарчить і відсторонюється, важко дихаючи.
Я хочу ще, мені мало. Я так мріяла про цей момент, що не встигла досхочу, до знемоги насолодитися.
У мене на язиці крутяться сотні слів. Головне — зізнання в почуття, та я вчасно заїдаю губу. О, колись я вже мала сором розкрити душу. Вдруге не зроблю такої помилки.
— Лєн, — звертається Доманський, і в голосі стільки жалю, стільки сумнівів, що я знаю наступні фрази. Зараз говоритиме, що ми зробили помилку і варто зупинитись, забути момент.
Моє передбачуване перше кохання!
— Чш, — прикладаю до його вуст пальчик, та перш ніж продовжить, одним рухом опиняюсь на ньому. Його тіло вимагає мене. І я знову віддаюсь сповна, до останньої клітинки.
Кожнісінький рух, абсолютно всі пестощі пролітають в тиші. Стогони бажання замінюють слова.
Десь під ранок засинаємо. Точніше відключаємось в обіймах один одного.
У його обіймах спати приємно і солодко. Мене ніхто не пригортав, так як він.

Ми знайомі з дитинства. Батьки дружили, тому наші зустрічі не обмежувались дитячим садочком чи школою. Ми навіть на відпочинок їздили сім’ями.
Дитяча прив’язаність переросла в чисте, справжнє кохання, яке, на жаль, залишилось без взаємності. Найважче виявилось у старших класах, коли я, найвища серед дівчат, руденька, кирпата очкарка, знаходилась в тіні й у відвертій зневазі президента школи, її гордості та надії. На перервах він цілувався з найкрасивішими дівчатками, деякі з них хвалились про свій перший раз з Русланом. Я чула і страждала.
Коли після отримання атестата постало питання про продовження навчання, мама, знаючи про мої душевні муки, порадила перебратись за кордон і там розпочати «з нуля». Не скажу, що стало легше, що біль вщух. Сотні кілометрів не змогли втамувати тягу до однокласника.
І знову на допомогу поспішила ненька. Виключно завдяки її вмовлянням я подалась на кастинг моделей.
Пройшла, але з однією умовою: якщо хочу підкорити світові подіуми, повинна погодитись на жертви. Найперша — особисте життя. Друга — зовнішність. Кардинально інша зовнішність. Так з рудоволосого лисеняти я перетворилась в брюнетку з рівним волосся. Життя заграло веселкою. Мені пощастило, зовсім скоро я стала відкриттям у модельному бізнесі. Постійні покази, фотографування, переїзди, мандрівки, світські тусовки і навчання загребли у шалений вир з руками й ногами.
Так, я мала чоловіків. Дурна, намагалась забути Руслана, рідні стіни, місто.
Однак виявилось, що чужі обійми — холодні.
Хотілось додому. Мабуть, тому придбала квартиру саме тут. Я не збиралась у ній мешкати, робота не дозволяла надовго залишатись. Я збрехала Русланові й собі, бо дуже хотілось повірити у казку.
Продрімавши кілька годин, розплющую очі. Коханий спить, схиливши голову набік. Обличчя, наділене природою аристократичними рисами, спокійне, лагідне та відкрите. Немає ні краплинки серйозності, притаманної людині, яка звикла керувати й приймати важливі рішення.
Подушечками пальців проводжу по щоці. Легка щетина щипає шкіру.
Навіть неголеність не псує вроди найбажанішого чоловіка.
Я усміхаюсь сама до себе. Щаслива і дурненька. Зовсім скоро він прокинеться, натягне штани й зникне з квартири. А вже завтра, у гостя в батьків, вдаватиме льодяну байдужість, наче не ми тонули в пестощах. Відганяю погані думки, пригортаюсь міцно-міцно, заплющую очі. Нехай коротка мить розтягнеться у вічність.
Крізь дрімоту чую вібрацію мобільного телефону, який залишила в клатчі у передпокої. Я на зв’язку двадцять чотири години. Проклинаючи все на світі сповзаю з ліжка. У голові гуде нестерпно, тіло ломить від нічних утіх. Хочеться спати, спати і ще раз спати.
Сонно позіхаю та голяка плентаюсь на пошуки настирливого гаджета.
Коли бачу номер на екрані, залишки хмелю відлітають на десятки метрів від мого втомленого організму. Телефонує шефиня — надокучлива власниця агентства, з яким наразі уклала контракт. Гроші я отримую чималі, проте її контроль сягає на всі сфери мого життя, а тому числі особисті стосунки з чоловіками. Для Міки важлива не лише популярність, а й чиста, бездоганна репутація. Ніхто не має наміру працювати зі скандалістками.
— Що з голосом? — одразу запитує, почувши скромне «слухаю». — Ти захворіла чи напилася?
Океан нездатний обманути нюх керівниці. Я продираю горло та відповідаю:
— Все гаразд. Я спала. У нас ранок.
— Бережись і не роби дурниць. Тебе запрошують на показ в Італію. Доведеться відпустку завершити раніше.
— На скільки раніше? — уточнюю, а спиною морозець пробігає. Ні, я хочу побути! Десь в закутнях бідолашного серця криється надія, що Руслан поведеться як джентльмен, що нічна пригода — не інтрижка на одну ніч, що я також потрібна чоловіку.
— Через три дні почнеться підготовчий етап. Адресу я надішлю.
— Дуже швидко, — ледь не пищу.
— Можеш не їхати, але в такому разі я відправлю Еріку, і в грудневому каталозі також поставлю її обличчя.
Б’є по болючому. Еріка — конкурентка, яка давно мріє потіснити мене. Я не допущу!
Кидаю бентежний погляд у напрямку кімнати, де мирно спить коханий. У грудях щемить, бо стою перед складним вибором: скористатись шансом чи втратити можливість. Ніби читаючи думки, Міка нагадує:
— Три дні — це вдосталь часу, аби розібрати домашні справи.
— Добре, — здавлено погоджуюсь, намагаючись не звертати уваги на кішок, що нещадно шкребуть душу. — Я забронюю квиток.
— Молодець, до швидкої зустрічі. Ти прийняла мудре рішення.
Шумно затягую повітря на повні груди, ковзаю пальцем по сенсорній кнопці відбою та повертаюсь в ліжко до Руслана. У мене є зовсім трішки часу і я планую провести його в обіймах коханого. Доманський спить міцно, не чує ні моєї розмови, ні повернення під ковдру.
Сон накриває теплою пеленою. Нехай всього на мить, та я відчую божевільний смак щастя.