Пригода сьома: Тигрик і робот Мотя

У квартирі Тамусі жив ще один дивний мешканець – чорний робот‑пилосос на ім’я Мотя. Мотя був схожий на велику хокейну шайбу. Коли його вмикали, починали блимати два червоних ока – кнопки. Коли робот виїжджав на підлогу, здавалося, що це маленький залізний дракончик тихо кружляє кімнатами, збираючи пил і крихти.

Тамуся залюбки гралася з Мотею, бігала за ним по всій квартирі і нахвалювала його Тигрику:

— Знаєш, я така рада, що Мотя у нас з’явився. І мамі допомагає, і мені весело. Клопоту від нього ніякого – суцільна користь.

Тигрик зрозумів: це суперник! Треба щось вигадати, аби перемогти чорного робота. І тоді його обожнювана дівчинка з кісками поверне йому свою прихильність.

Він оголосив роботу війну. Він розпушував хвіст, стрибав перед Мотею й грізно шипів, аби змусити ворога тікати.

— Не пройдеш! — палали його очі.

Але Мотя був мудрим і спокійним роботом. Він лише мигав червоними вогниками, розвертався й об’їжджав нахабу-кота збоку, наче вправний хокеїст. Далі їхня битва перетворювалася на танець. Мотя плавно кружляв по килиму, а Тигрик відчайдушно стрибав то ліворуч, то праворуч, намагаючись його зупинити. Та робот невтомно йшов уперед, а Тигрик щоразу опинявся позаду і залишався в дурнях. .

Тигрик засумував: «Як же його перемогти?». І придумав.

Уночі Тигрик влаштував засідку. Він cховався за кріслом і чекав, коли Мотя виїде на нічну прогулянку. І ось ця мить настала – почулося рівне шипіння, в темряві засвітилися червоні вогники. Кошеня стрімголов стрибнув на ворога – і промахнувся. Місце, де щойно перебував чорний Мотя, було порожнім. А робот переможно котився уперед, мигав очима й продовжував свою роботу.

Проте прокинулася мама і прогнала Тигрика з кімнати:

— Не заважай Моті працювати. Він – мій помічник, а від тебе яка користь?

Тигрик поплентався під ванну. При цьому він гордо думав: «Я захистив Тамусини сни!». Але сперечатися з мамою не став, бо хто тоді буде поїти його свіжим молоком?