Пригода шоста: Тигрик і помаранчевий гай

Тамуся обожнювала апельсини. Вона уявляла себе у чарівному саді, де дерева самі простягають їй золоті плоди. Варто лише заплющити очі – і вона вже біжить поміж помаранчевих гілок, а сонце усміхається крізь листя.

— Татусю, чому у нас не ростуть апельсини? — запитала вона.

— Бо вони зріють у теплих країнах, — пояснив тато. — Але ми можемо створити власну оранжерею.

Так і зробили. Мама виділила Тамусі горщик для квітів, а тато приніс спеціальну суміш для вирощування помаранчів. Тамуся висушила кісточки від апельсинів і висадила їх у горщик. Кожного ранку бігла вона до підвіконня, щоб перевірити, чи не проклюнулися маленькі чарівні деревця.

Одного сонячного дня Тпмуся, як завжди, підбігла до вікна…

На її очах земля розкрилася, і з неї проклюнулися ніжні зелені паростки – наче маленькі чарівні істоти, що тягнулися до світла.

— Один, два, три… одинадцять! — радісно рахувала Тамуся.

Вона поливала їх із маминої лійки, а Тигрик сидів поруч і жмурився на сонечку, ніби погоджувався: «Так, це буде наш чарівний гай».

За місяць на підвіконні розрісся розкішний зелений газон.

— Скоро почнемо висаджувати саджанці в окремі горщики, — пояснювала Тамуся Тигрику. — А через рік будемо ласувати справжніми апельсинами. Цікаво, чи смачні вийдуть?

Кошеня водило вухами й муркотіло – так хотілося і самому спробувати солодких вогників.

Та одного ранку сталося лихо. Тамуся підбігла до підвіконня і застигла. Вся земля була перекопана, а ніжні паростки обгризені. Поруч облизувався задоволений Тигрик.

— Ти що наробив? — у розпачі вигукнула Тамуся. — Навіщо ти з’їв мої апельсини!

Мама відшльопала бешкетника рушником, а тато пояснив:

— Так буває в природі. Котам потрібна трава, щоб бути здоровими. Тигрик не знав, що помаранчевий гай ще не виріс.

Тамуся засмутилася. Тигрик переживав ще більше. Він нічого не розумів. Адже Тамуся сама розповідала про вітаміни, про смачні помаранчі... Він сховався під ванну й жалібно нявчав звідти сумну мелодію.

— Це він каже «пробач». — Тато пригорнув Тамусю до себе. — Давай пробачимо його. А ми посадимо нові помаранчеві гаї – один для тебе і один для Тигрика.