Пригода друга: у Знайдика з’являється ім’я

Мама у Тамусі була строга. Вона дорікнула Тамусі і татові:

— Мені вистачає догляду за вами та рослинами. А тепер й кіт додався. А я, між іншим, ще й на роботу ходжу.

Тамуся засмутилася:

— Мамусю, дозволь йому залишитися у нас! Нам його послав чарівник! Тому що він самотній! У нього немає мами!

Мамині очі посміхалися:

— Гаразд. Візьмемо з випробувальним терміном. Але нехай буде чистим. Бо чарівні створіння не люблять бруду. І решті не завадить вимити руки після вулиці.

— Татусю, що таке «випробувальний термін»? — пошепки спитала Тамуся у ванній.

— Це означає, якщо наш знайда проштрафиться, то на горіхи дістанеться нам з тобою, — так само пошепки відповів тато. — Але ми будемо старатися.

Тамуся заспокоїлася. Вона набрала води в тазик, налила шампуню і пішла за кошеням.

Але зась! Знайдик як крізь землю провалився.

Аж раптом з-під ванни почулося дивне шипіння.

«Змія!», жахнулася Тамуся. Вона обережно нахилилася – і побачила два зелені вогники, два чарівні смарагди. Деякий час дівчинка і звір мовчки дивилися один на одного.

— Киць-киць… — прошепотіла вона і простягла руку. Кошеня змахнуло лапкою і встромило гострий кігтик Тамусі у руку.

— Ой! — зойкнула Тамуся. — Так ти ще й дряпаєшся. Я тебе боюся.

Знайдик вихором промчав на кухню й злетів на шафу, наче маленький домовий.

— Ну ось, — засмутилася Тамуся. — Знову задерся. Як його звідти зняти?

— Швабру треба принести, — розсердилася мама. — У мене, між іншим, завтра важлива презентація. Мені готуватися треба, а не за вуличними котами ганятися.

— Жодних швабр, — відізвався тато. — Добре слово і кошенятку приємне. Дурнику, ми ж тебе любимо, не бійся.

З цими словами він заліз на стілець і спритно зняв кошеня. У міцних татових обіймах той присмирів, не дряпався і не пищав.

Тато намилював шерстку м’якою губкою, а Тамуся поливала зверху ківшиком. Потім кошеня закутали в рушник і понесли до кімнати.

Тато розмотав рушник, і сталося диво. На дивані сиділо розкішне смугасте кошеня з великими лапами й вухами, пухнастим хвостом і розкішними вусами

— Ого, який! — захопилася Тамуся. — Татусю, він схожий на тигра із зоопарку!

— Авжеж, схожий, — усміхнувся тато. — Тільки це маленьке тигреня. А його далекі родичі полюють на здобич у далеких хащах.

І тоді Тамуся вигукнула:

— Тигрик!

У ту ж мить кошеня муркнуло.

— То давайте так його і назвемо – Тигрик, — запропонував тато.

— Гаразд, — зітхнула мама. — Ходімо вечеряти. І Тигрика свого кличте. Наллю йому молока.

Так у Знайдика з’явилося ім’я – Тигрик.