16.

***

- Значить, на ту суму, що у мене є, ти нічого не можеш запропонувати? – питаю тремтячим голосом.

- Я показувала тобі варіанти, Ян, - знизує плечима Дінка.

Моя єдина подруга працює у агентстві нерухомості, тому я вирішила звернутися за допомогою у пошуку квартири саме до неї. У неї великий досвід, до того ж, Дінка відверто вивалює всі таємниці, які знає про власників та їхні квартираи. Шкода тільки, що ціни на нерухомість за останній час сильно зросли.

- Так, бачила, - зітхаю. - Ці нам не підходять.

Ті варіанти, що вона запропонувала, були не найкращими. Або віддалені райони міста, які не підходили нам за місцем розташування роботи і садочка. Або квартири, які обвішані боргами. Або квартири у непридатному стані – із цвіллю або після пожежі. Їх я відкидала відразу ж. Грошові кошти у нас, звичайно ж, дуже обмежені, але не настільки, щоб кидатися на першу-ліпшу квартиру, тільки б не жити з мамою. Одне радує - я на шляху до своєї мети. Залишилося докласти трохи зусиль. 

- Давай ми домовимося про зустріч із господарями тієї милої однушки? – прошу Дінку.

Щоб купити її мені доведеться влізти у борги, але краще так, ніж ніяк. Років п'ять і я розрахуюся. Був ще варіант прекрасної двокімнатної хрущовки, але на неї доведеться набагато довше працювати. 

- Домовлюся, - киває Дінка. - Коли тобі зручно?

- Давай у п'ятницю.

- Добре, Ян. Я наберу тебе, як тільки вони дадуть відповідь. На двушку у Пушкінському районі ніяк не нашкребеш?

- Ох, Дін, ти штовхаєш мене у велику грошову яму. Але гаразд, подзвони дізнайся про двокімнатну. Можливо, я візьму ще одну підробіток на дім.

Подруга робить помітки у себе в щоденнику і відкладає його у сторону.

- Ти дуже поспішаєш? - кидає погляд на годинник. - Можемо забігти у кав'ярню поблизу і трохи побазікати. Тут, сама розумієш, не вийде.

Вона коротко киває у бік колег і закочує очі. Крім самої Дінки в кабінеті сидить чоловік п'ять. Кожен зайнятий своєю роботою, але про особисте тут не поговорити, звичайно ж.

- У мене є півгодини, - відповідаю подрузі.

Кав'ярня знаходиться відразу ж через дорогу. Маленька, але затишна і з хорошим вибором десертів до гарячих напоїв. Ми забираємо замовлення, яке нам відразу ж видають і займаємо столик біля вікна.

- Як ти, Ян? – долоня подруги відразу накриває мою руку.

Погляд Дінки стає співчуваючим, а мені так не хочеться, щоб мене жаліли. У такі моменти я стаю слабшою і мене тягне на сльози. Два тижні тому я народила сина Багрімову. Хлопчика, якого носила в собі майже дев'ять місяців і якого бачила лише мимохідь. Але мені чомусь досі ввижаються поштовхи в животі, і я раз за разом прокидаюся ночами, тому що чую його жалібний плач.

- Вже краще, - відповідаю коротко і прибираю від неї свою руку.

Тільки Лізка допомагає мені впоратися із сумом. Ми часто граємо, багато займаємося підготовкою до школи і довго гуляємо. З нею не засумуєш, тому морально мені дійсно стало значно легше, ніж було у пологовому будинку. Я заспокоюю себе тим, що та дитина мені не рідна. Він Олени і Тимура. І, можливо, незабаром вони помиряться і будуть разом ростити малюка. А я лише жінка, яка була так необхідна їм для виношування.

Тиждень тому Варвара Степанівна повідомила мені новину про те, що Багрімова і його сина виписали додому. У нове життя. У них все добре і мені немає про що турбуватися. Тимур перегризе горлянку будь-кому, хто образить його дитину. 

- Збираєшся виходити на роботу? - запитує подруга. 

- Так, хочу вже наступного тижня, - відповідаю і з радістю підхоплюю нову тему. - Якщо наважуся взяти квартиру, то мені потрібні ще гроші.

- Розумію, - відкушує ситний еклер Дінка.

- Розкажи краще, як у тебе справи на любовному фронті, - чіпляю на обличчя натягнуту посмішку і готуюся слухати.

Історії Дінки займають у нас весь обідню перерву. Подруга знаходиться у вічному пошуку ідеального партнера. Скільки разів вона помилялася і наступала на одні й ті ж граблі страшно уявити, але все одно Дінка не втрачає віру в те, що одного разу зустріне свого єдиного. На цей раз мова йде про Вову. Він відомий у нашому місті художник і поруч із ним подруга відчуває себе справжньою жінкою. Я радію за неї і під невигадливу балаканину відволікаюся від своїх проблем.

Подруга проводжає мене до метро і спішно цілує у щоку. За запізнення і прогули шеф вичитує у неї значну частину доходу. Коли я ховаюся у підземці, а Дінка тікає в сторону офісу на душі знову стає порожньо і самотньо. Опинившись у переповненому вагоні метро, я мрію скоріше дістатися додому. Зайнятися приготуванням ватрушок разом з Лізою, а потім забратися під теплий плед і разом дивитися мультики.

Виходжу на потрібній мені зупинці і майже бігом прямую у бік будинку. Там моя донька - мій персональний порятунок від душевного болю. 

Опинившись у дворі, трохи зменшую темп. Крокую по тротуару, піднімаю погляд на дев'ятий поверх. Залишилося зовсім трохи, і я вилікуюся.

Різкий скрегіт шин за моєю спиною змушує мене здригнутися. Я продовжую йти і не обертаюся, незважаючи на те, що серце б'ється, наче заведене, а інтуїція благає повернутися назад.