15.

***

- Доброго ранку, Яно, - вимовляє Варвара Степанівна, зупинившись біля мого ліжка.

Насилу відриваюся від подушки і сідаю. Цієї ночі мені так і не вдалося заснути, тому зараз голова ніби чавунна, а перед очима злегка пливе.

- Доброго ранку, - киваю у відповідь.

Хоча його навряд чи можна назвати добрим. За вікном тарабанить затяжний травневий дощ, тіло ломить від болю, а про моральний стан я і зовсім мовчу. Вночі я наївно вважала, що вранці мене «відпустить» і я зможу адекватно реагувати на те, що сталося. Але дива не відбулося. Мене, як і раніше роздирає на частини від протиріч. Я заспокоюю себе тим, що все зробила правильно – ощасливила Багрімова спадкоємцем, заробила при цьому грошей на житло, але думки мої зараз зовсім не про матеріальне. Вони десь там, поряд із малюком.

- Як себе почуваєш?

- Все добре, - брешу, щоб не здаватися вже зовсім жалюгідною в очах сторонньої людини.

На щастя, мене поселили у одномісну палату двома поверхами нижче. У цьому крилі зовсім не чути крики дітей і породіль. Напевно, це стандартна практика для сурогатних матерів – зробити все можливе, щоб вони не бачили і не чули того, що десь тут поблизу є діти. 

- Багрімов просив передати тобі гроші, - Варвара Степанівна дістає із кишені пухкий білий конверт і простягає мені.

- А він... він сам не прийде?

Я повинна радіти, що в конверті є сума, завдяки якій ми з Лізою можемо почати нове щасливе життя, але тяжкість у грудній клітці тільки розростається, не даючи мені можливості мислити позитивно. Зараз я думаю про те, що зробила помилку вплутавшись у все це. Бути беземоційною і черствою жінкою-інкубатором не по мені. Я не впоралася з собою. Не змогла.

 - Ні, Яно, він не прийде, - на суворому обличчі Семенової раптово з'являється явне збентеження. – Не до цього йому.

- Щось сталося?

- Ну з чого ти взяла? – складає руки на грудях. 

- Я це відчуваю.

Варвара Степанівна закочує очі і сідає поруч зі мною на ліжко.

- Гаразд, скажу тобі по старій дружбі, але більше нічого не питай мене, - починає Семенова. - Дитину готують до операції. Діагноз, який був під час вагітності підтвердився, тому Тимур Карімович і попросив мене провести розрахунок з тобою.

- Я... я можу чимось допомогти? – питаю здавленим голосом.

Сльози мимоволі котяться з очей і зупинити саму себе здається неможливим. 

- Ну чим ти допоможеш, дитинко? Багрімов забезпечений чоловік, тому все пройде на вищому рівні. Він знаєш скільки професорів зібрав? - вона замислюється і обережно торкається рукою мого плеча. – Я тут подумала, Яно. Можу відпустити тебе додому ввечері, якщо будеш добре себе почувати.

- Додому? Вже?

- Для сурогатних матерів це нормальна практика – тобі будь-який психолог скаже. Нічого собі душу мучити. Вдома донька, мама, справи, турботи. Відволічешся і з часом все пройде.

- Правда?

- Ну звичайно! – посміхається вона. – Таких як ти у мене було багато. Зашугані, сумні, проблемні, а через рік-два знову приходили по другому колу.

- Ні, я більше не прийду, - мотаю головою. – Краще в іпотеку влізу і підробіток собі знайду.

Семенова піднімається з мого ліжка і направляється на вихід.

- Як знаєш, я нікого силою не примушую, - знизує плечима і торкається дверної ручки. – Виписка буде до семи готова. Можеш збирати речі і дзвонити своїм родичам, щоб забирали. А ні, я сама матері твоєї подзвоню. 

- Не треба. Спасибі, Варваро Степанівно. За все спасибі.

- Не за що, Яно. Тільки, мабуть, перед випискою психолога до тебе направлю, - примружує свої сірі очі лікар. - Не подобаєшся ти мені, дитинко.

До вечора я майже приходжу в себе. Повільно упаковую нечисленні речі, дзвоню мамі і Лізі і повідомляю про те, що скоро повернуся. Донька радіє і голосно кричить у телефонну трубку, але про малюка не питає. Не трогає мої незагоєні рани. Можливо, мама постаралася і провела бесіду з нею, а можливо Лізка сама вловила мій настрій. У будь-якому випадку, розмови з донькою надали мені віри і сили в те, що я все зробила правильно.

Приблизно о сьомій годині вечора Семенова приходить до моєї палати з випискою. Вона розмовляє зі мною квапливо, бо поспішає до чергової породіллі. Проводить короткий інструктаж і просить при будь-яких ознаках нездужання звертатися до неї. 

- Що робити з грудним молоком ти знаєш, Яно? 

- Знаю, - киваю у відповідь. 

- От і розумниця, дівчинка. Я написала список таблеток, які можна приймати. Мамі привіт. 

Я обережно торкаюся її плеча біля самого виходу з палати. Дивлюся на неї і прошу сказати мені будь-яку інформацію про дитину Багрімова. Саму малість, щоб втамувати мої хвилювання і страхи. Варвара Степанівна здається і повідомляє мені, що з Багрімовим-молодшим все добре і операція пройшла успішно. Це те, що остаточно відпускає мене. 

Я спираюся стегнами об підвіконня, дістаю телефон і заходжу в додаток, щоб викликати таксі, але телефон оживає раніше, ніж я вбиваю кінцеву адресу. На екрані висвічується номер Дімки.