Пролог.

Яна. 

- Куди ти пропала учора? – запитує Діана, коли я нарешті знімаю телефонну слухавку. 

- Я... поїхала із Тимуром, - заїдаю нижню губу, оглядаю незнайому обстановку шикарного номеру готелю. 

Низ живота приємно зводить від спогадів минулої ночі. 

- У-у-у, не даремно я тебе витягла у нічний клуб. 

Вчора у моєї подруги Діани було День народження. Кругла дата, тому вона вирішила розщедритися і запросити своїх друзів у елітний заклад. Я ніколи не бувала у таких місцях раніше і навіть хотіла відмовитися від пропозиції, сказавши про хвору бабусю, за якою я тимчасово доглядаю за відсутності мами, але подруга зуміла мене переконати, про що тепер я не шкодую. 

Десь посеред вечора, трохи розслабившись і осмілівши, я побачила на собі чийсь пильний погляд. Думала, здалося, тому що до уваги хлопців я не звикла, але ні. Симпатичний чорнявий хлопець із пронизливими чорними очима явно дивився у мою сторону. Він сидів за ВІП-столиком у компанії друзів і, не відриваючись, на мене дивився. 

Трохи пізніше, коли я вийшла на вулицю подихати свіжим повітрям, хлопець вийшов слідом за мною і першим представився. Його звали Тимур і виявилося, що цей нічний клуб належить його другові. Відмінність у соціальному статусі кидалася у очі, але на той момент мені так хотілося казки... 

Проговоривши кілька годин на вулиці, він запропонував мені втекти. Залишити п'яних вщент подруг і покататися по місту на автомобілі. Діана навіть не помітила моєї втечі, тому що в цей момент звивалася на танцполі і вливала в себе один коктейль за іншим. А потім... потім ми каталися на його автомобілі до самого ранку. Розмовляли, слухали музику і дивувалися з того, що нам подобаються одні й ті ж пісні, зрештою, опинившись у шикарному номері готелю. 

Чи шкодую я про те, що трапилося? Ні, ні краплі. Мені двадцять два, я не була п'яна і цілком відповідала за свої дії, а Тимур мені дійсно сподобався. Я відчула у ньому споріднену душу і, здається, навіть повірила у любов з першого погляду. 

- Не даремно витягла, Ді. Все однозначно не даремно, - посміхаюся я, притискаючи слухавку до вуха. – Спасибі тобі. 

Піднявшись з ліжка, знаходжу на підлозі свої речі. Наша близькість сталася спонтанно, дико і нестримно... Тимур, звичайно, здивувався, що він - мій перший чоловік, але, як мені здалося, навіть зрадів. 

Чути клацання замка. Тимур виходить з душу, обмотавши свої стегна білосніжним рушником. Мої щоки починають червоніти, тому що при денному світлі він виглядає ще гарнішим, ніж вночі - чорне як смола волосся, такого ж кольору очі, правильні риси обличчя і тіло ніби у давньогрецького бога. Краплі води стікають по його рельєфному животу, волосся ще вологе, а на щоках темніє щетина, яка йому неймовірно йде. 

А я? Як виглядаю я, адже навіть косметику з себе вчора не змила? 

Ніяковію і прикриваю оголене тіло сукнею. Воно трохи пом'яте, а бюстгальтер я взагалі не можу знайти. Напевно, у таких умовах я не повинна соромитися, адже вчора вночі ми займалися любов'ю і були щасливі. 

- Доброго ранку, - вимовляю неголосно. 

- Доброго, - відповідає Тимур і тягне руку до білосніжній сорочки, яка висить на кріслі. – Прокинулася? 

Киваю і не знаю, як себе вести далі. Келих шампанського, який я випила вчорашнім ввечером надавав мені впевненості і сил. Зараз же я відчуваю себе закомплексованою відмінницею, яка боїться схибити і отримати неуд. 

- Тобі викликати таксі або ти сама? – запитує Тимур, порушуючи мовчанку між нами. 

Мене ніби відром крижаної води облили. Серце прискорено б'ється у грудях, кінчики пальців німіють. Забувши про сором, спішно і трохи незграбно, одягаю на себе сукню і трусики. А він дивиться на мене так байдуже і ліниво, немов і не було вчора нічого. 

- Я... Я сама, - відповідаю, якомога стриманіше, незважаючи на те, що мій голос тремтить. - Не треба. 

Куди подівся той хлопець, який вчора зачарував мене? Веселий, розумний, галантний і красивий. Я б і подумати не могла, що наша зустріч закінчиться саме так. 

Розвертаюся у напрямку до виходу, відчуваючи, як перед очима все пливе. Сльози збираються у куточках очей, але я спішно витираю їх, щоб Тимур не бачив мене такою. Вразливою, дурною, приниженою. 

- Гроші на тумбі візьми, - чую його голос собі в спину. 

Перед самим виходом звертаю увагу на тумбу. На ній і справді лежать гроші - новенькі стодоларові купюри. Значить, у стільки він оцінив нашу ніч? Не знаю, яка нечиста сила в мене вселяється, але я хапаю папірці в руку, мну їх і, розвернувшись у бік Тимура, кидаю йому у обличчя. 

- За кого ти мене приймаєш? Знаєш, що? Подавись своїми грошима! 

Руки тремтять від хвилювання, нерви на межі. Я знаходжу свою сумочку, взуття, чую його гучне дихання за своєю спиною і, смикнув ручку дверей, кулею вилітаю із номера. 

Даю собі кілька секунд, щоб віддихатися, притулившись спиною до стіни. Серце стукає так часто, що, здається зараз вистрибне з грудей. Про моральний стан краще не думати. Мене ніби занурили у відро з помиями. Забруднили та принизили. Можливо, по мені помітно, що я потребую грошей, але вже точно не для цього я поїхала з Тимуром, кинувши подругу і втікши з клубу. 

Нестриманий схлип виривається з моїх грудей. Дурепа. Справжня дурепа, яка так легко довірилася першому зустрічному. Вуха розвісила, і в своє серце його впустити встигла. Нічого, буде мені уроком. 


Ось тільки я не підозрювала тоді, що даний урок залишиться у моїй пам'яті на все життя, адже через два тижні я дізналася про те, що чекаю від Тимура дитину, а ще через дев'ять місяців народила нашу дочку на світ. 


Вітаю в новинці тих, хто сюди завітав) мені буде приємно, якщо історія вам сподобається)