Глава 9. Не вистачає Дару

До ранку північний коридор мав три замки, двох вартових і нову табличку.

ПРОХІД ЗАБОРОНЕНО.

Під нею хтось уже встиг дописати:

НА ЦЕЙ РАЗ СПРАВДІ.

Нелла зупинилася прочитати.

Вартовий біля дверей сказав:

— Не смішно.

Нелла відвела погляд від допису.

— Я нічого не сказала.

— І не треба. Ідіть до декана.

— Я саме туди.

— Швидше.

— А ви всім так раді?

— Тільки першокурсникам, які відкривають двері, закриті шістсот років.

Нелла подумала.

— Технічно я їх не відкривала.

Другий вартовий підняв голову.

— Ідіть.

Вона пішла.

Брам і Тея чекали біля сходів. Ісса сиділа на перилах, підібгавши ноги.

Арден стояв окремо.

— Усіх викликали? — запитала Нелла.

— Так, — сказала Тея.

— Кера?

— Він у лікарні.

— Як він?

— Один хвіст. Два вуха.

— Прогрес.

— Кісткове утворення під лопаткою теж зменшується.

Нелла видихнула.

— Добре.

Брам сказав:

— Другу дозу він не випив.

— Я пам'ятаю.

— Якби випив, перебудова могла закріпитися.

Тея глянула на нього.

— Ми цього не знаємо.

— Еван сказав.

— Еван алхімік, а не лікар.

— А ти першокурсниця.

— Хочеш перевірити, хто з нас краще розуміє патологічну трансформацію?

— Ні.

— Тоді добре.

Нелла подивилася на Ардена.

Він мовчав.

— А ти?

— Що?

— Учора ти мало не перетворив руку, загасив вогонь, коли я сказала «не зараз», а потім пів хвилини стояв переді мною, як учень перед ректором. Є що додати?

— Ні.

— Чудово. Сьогодні в усіх прекрасний настрій.

Двері відчинилися.

Секретарка сказала:

— Венн, Орд, Норр, Ісса Рейн, Варр. Заходьте.

Нелла глянула на інших.

— Якщо нас відрахують, пропоную відкрити пекарню.

— Ні, — сказав Брам.

— Чому?

— Низька маржа.

Тея штовхнула його в двері.

За столом сиділо шестеро.

Нелла знала професорку Сорель, майстра Герна й майстра Орда.

Ще була ректорка — висока жінка-дракон із сивим волоссям і тонкою срібною лускою біля очей.

Поруч стара ельфка з Дев'ятого залу.

І чоловік у темному академічному одязі, якого Нелла раніше не бачила.

Перед ними лежали п'ять студентських справ.

Нелла одразу зрозуміла, що день буде довгим.

Ректорка сказала:

— Сідайте.

Вони сіли.

Ісса залишилася стояти.

— Пані Рейн?

— У крісла спираються крила.

— Зрозуміло.

Ісса присіла на край підвіконня.

Ректорка відкрила першу справу.

— Почнемо з того, чому п'ятеро студентів першого курсу опинилися в закритому північному крилі.

Нелла підняла руку.

— Не треба піднімати.

— Добре.

Вона опустила.

— Ми побачили Кера.

— І замість того, щоб покликати варту?

— Побігли за ним.

— Чому?

Нелла задумалася.

— Це було швидше.

Стара ельфка заплющила очі.

Брам сказав:

— На той момент ми не знали, чи він збирається прийняти другу дозу.

— Ви не знали навіть, що в нього є друга доза.

— Припускали.

— На підставі?

— Оплати.

Ректорка подивилася на нього.

— Поясніть.

Брам пояснив про дві срібні монети, схованку й те, що Кер повернувся туди після втечі з лікарні.

— Тобто ви купили інформацію в іншого студента?

— Так.

— Це було дозволено?

— Заборони не знайшов.

Майстер Орд сказав:

— Я перепрошую за сина.

— За що саме? — запитала ректорка.

— Поки не знаю. Обираю наперед.

Брам похмуро подивився на батька.

Нелла опустила очі.

Ректорка продовжила:

— Пані Норр?

Тея описала стан Кера, запах препарату й чому друга доза була небезпечною.

— Пані Рейн?

— Я бачила Кера біля північного входу.

— І вирішили полетіти за ним.

— Я могла не перелазити через ланцюг.

Ректорка на секунду замовкла.

— Формально це правда.

Ісса задоволено кивнула.

— Пане Варр?

Арден сидів прямо.

— Побачив їх у коридорі після вибуху алхімічної суміші.

— Чому ви були там?

— Пішов за ними.

— Вам також відомо, що крило закрите.

— Так.

— І ви все одно пішли.

— Так.

— Чому?

Арден глянув на Неллу.

— Вирішив, що вони зроблять щось дурне.

— І?

— Вони зробили.

Нелла повернулася.

— Дуже дякую.

— Я ж пішов.

— Це не покращує відповідь.

Ректорка поклала перо.

— Добре. Тепер про двері.

У кімнаті стало тихіше.

Стара ельфка дивилася на Неллу.

— Пані Венн. Ви знали, що вони там?

— Знала про щось у стіні.

— Звідки?

— Вона реагувала.

— На що?

— На мене.

— Як?

Нелла розповіла про шухляду, білу лінію, арку й стару бібліотеку.

Стара ельфка сказала:

— Чому ви не повідомили?

Нелла подивилася на неї.

— Я повідомила вам біля арки.

— Ви сказали, що розмовляли.

— Ви запитали, чому ми стоїмо.

— Ви збрехали.

— Ви теж.

У кімнаті стало зовсім тихо.

Майстер Герн прикрив рот рукою.

Ректорка повільно повернула голову до ельфки.

— Пані Мерет?

Стара жінка навіть не змінилася в обличчі.

— Я не зобов'язана пояснювати першокурсникам історію закритих рівнів.

— Я не про це, — сказала Нелла. — Ви сказали, що це старе освітлення. Ви знали, що там двері.

Мерет подивилася на неї.

— Знала.

— І що вони відкриваються?

— Ні.

Цього разу Нелла повірила.

Ректорка сказала: