Глава 8. Не пити з чужих пляшок

Наступного ранку на дошці Дев'ятого залу з'явилося нове правило.

№ 37. НЕ ВЖИВАТИ НЕЗАРЕЄСТРОВАНІ АЛХІМІЧНІ ПРЕПАРАТИ, ЯКЩО ВИ НЕ ЗНАЄТЕ ЇХНЬОГО СКЛАДУ, ПОХОДЖЕННЯ ТА ОСОБУ, ЯКА ЇХ ВИГОТОВИЛА.

Нижче хтось дописав:

А ЯКЩО ЗНАЄМО?

Стара ельфка при Неллі додала:

ТЕЖ НІ.

Ще нижче іншим почерком:

А ЯКЩО ДУЖЕ ТРЕБА?

Ельфка взяла дошку під пахву й пішла.

Нелла проводила її поглядом.

— Суворо.

Брам сказав:

— Правило сформульоване погано.

— Звичайно.

— Воно дозволяє препарати, якщо зареєстровані.

— Саме тому й забрала дошку.

— Треба було просто…

— Браме.

— Що?

— Дай людям жити.

Тея спускалася сходами.

— Кер у лікарні.

— Другий хвіст?

— Ще є.

— Третє вухо?

— Зменшилося.

— Добре.

— Він чує ним краще.

Нелла зупинилася.

— Серйозно?

— Так.

— Ти зараз жартуєш?

— Ні.

— Шкода.

Тея тримала невелику записку.

— Аналіз препарату зробили.

— І?

— Базовий підсилювач трансформації плюс три домішки.

Брам одразу запитав:

— Які?

— Одна відома. Дві ні.

— Небезпечні?

— Очевидно.

— Я мав на увазі…

— Я знаю, що ти мав на увазі.

Нелла взяла записку.

— Звідки він його купив?

— Не сказав.

— Не знає чи не хоче?

— Друге.

— Чому?

— Бо боїться, що його відрахують.

Нелла повернула папір.

— А якщо не скаже, ще хтось може випити.

— Саме.

Брам подивився на синій віск.

Він носив його із собою з учора.

— Знак належить навчальній алхімічній майстерні номер три.

— Ти перевірив?

— Так.

— Коли?

— Зранку.

— Було сім двадцять.

— Вони відкриваються о сьомій.

Нелла нічого не сказала.

Брам звузив очі.

— Що?

— Я просто приймаю тебе таким.

— Яким?

— Неважливо.

Майстерня номер три містилася в старому південному корпусі.

Нелла очікувала казанів.

Було два.

Але більшість роботи відбувалася за довгими кам'яними столами з вагами, скляними трубками, ступками, металевими пластинами й рядами банок.

Пахло спиртом, сушеними травами й чимось різким, від чого Нелла почала дихати ротом.

Молодий чоловік біля дверей відразу сказав:

— Не торкатися.

— Ми ще не зайшли.

— Саме тому попереджаю вчасно.

На ньому був сірий робочий халат, окуляри на лобі й пляма синього барвника на рукаві.

— Ви майстер?

— Студент.

— Старший?

— Четвертий курс. Еван Рес.

Брам показав віск.

— Це ваше?

Еван подивився.

— Наш знак.

— Звідки він міг узятися на нелегальному підсилювачі?

Еван перестав усміхатися.

— Де ви його взяли?

— У Дев'ятому залі.

— Хто?

— Неважливо.

— Тоді й відповідь неважлива.

Тея вийшла вперед.

— Студент у лікарні з неконтрольованою трансформацією.

Еван зняв окуляри.

— Який курс?

— Перший.

— Вид?

— Котяча лінія.

— Препарат?

— Базовий підсилювач із двома невідомими домішками.

Еван тихо вилаявся.

— Що? — запитала Нелла.

Він подивився на віск ще раз.

— Це не печатка готового препарату.

— А що?

— Пломба тари.

Брам зрозумів першим.

— Отже, хтось виніс сировину.

— Або порожню тару.

— Для чого?

Еван повернувся до майстерні.

— Щоб препарат виглядав академічним.

Нелла зайшла слідом.

— Тобто безпечним.

— Саме.

Він відкрив шафу.

На полицях стояли маленькі темні пляшечки, кожна з паперовою смужкою навколо горлечка. Синій віск скріплював кінці.

— Усе, що виходить звідси, має запис у журналі.

Брам уже тягнувся до книги.

Еван накрив її рукою.

— Ні.

— Чому?

— Бо це внутрішній журнал.

— Нам треба перевірити втрати.

— Вам треба піти до декана.

Усі четверо подивилися один на одного.

Еван зітхнув.

— Ви не підете.

— Підемо, — сказала Тея.

— Після того, як подивимося журнал, — додала Нелла.

— Саме.

Еван потер обличчя.

— Перший курс?

— Видно?

— Дуже.

Він закрив шафу.

— У нас зникли шість флаконів базового каталізатора.

— Коли?

— За останні три тижні.

— І ви нікому не сказали?

— Сказали.

— Кому?

— Завідувачу.

— І?

— Він вирішив, що помилка обліку.

Брам обурився так, ніби вкрали його власні гроші.

— Шість флаконів — не помилка.

Еван подивився на нього.

— Орд?

— Так.

— Зрозуміло.

Нелла усміхнулася.

— Усі це кажуть.

— Три знайшлися.

— Де?

— Один розбили. Два неправильно поставили.

— Залишається три, — сказав Брам.

— Так.

Тея схрестила руки.

— Скільки доз?

Еван замовк.

— Еване.

— Якщо розводити для слабкого підсилення — до тридцяти.

Нелла перестала усміхатися.

— А Кер випив одну.

— Так.

— І хлопець на вступному іспиті?

Тея подивилася на неї.

— Може бути.

Еван різко повернув голову.

— Який хлопець?

Вони розповіли.

Пляма синього барвника на його рукаві була єдиним веселим у кімнаті.

— Декан знає? — запитав він.

— Про хлопця — так. Про зв'язок — не знаю.

Еван взяв халат зі спинки стільця.

— Тепер дізнається.

— А ми? — запитала Нелла.

— Ви йдете на заняття.

— Але…

— Саме тому дорослі не люблять першокурсників.