Глава 6. Чужі гроші

На третій день навчання Нелла дізналася, що всі першокурсники зобов'язані пройти курс «Матеріали, міри й обмін».

— Навіщо? — запитала вона.

Брам навіть зупинився на сходах.

— Що означає «навіщо»?

— Я не економіст.

— Це не економіка.

— У назві є «обмін».

— Там ще є «матеріали».

— І «міри».

— Саме.

— Ти зараз просто читаєш назву.

— Бо вона все пояснює.

Тея йшла позаду.

— Не сперечайся. Він чекав на цей предмет усе життя.

— Я не чекав.

— Ти вчора погладив розклад.

— Там був пил.

— Звичайно.

Аудиторія матеріалів була розташована в підвалі економічного корпусу.

Не через таємничість.

Через вагу.

Уздовж стін стояли ящики з рудою, каменем, деревиною, тканиною, металевими зливками й речами, призначення яких Нелла не знала.

Посередині — дванадцять важких столів.

Викладач виявився гномом.

Брам сів прямо.

— О ні, — прошепотіла Нелла.

— Що?

— Ти зараз станеш ще гіршим.

— Чому?

— Ти серед своїх.

Майстер Дорн Орд поклав журнал на стіл.

Нелла повернула голову до Брама.

Брам дивився вперед.

— Орд?

— Так.

— Родич?

— Батько.

Тея прикрила рот рукою.

— Ти не сказав.

— Ви не питали.

Майстер Орд підняв очі.

— Пане Орде.

— Так, майстре.

— Якщо ви вже почали соціальну частину заняття, може, продовжите перед усіма?

— Ні, майстре.

— Радий чути.

Нелла нахилилася до Брама.

— Він називає тебе «пане Орде»?

— На заняттях.

— А вдома?

— Брамом.

— Дуже теплі стосунки.

Майстер Орд постукав пальцем по столу.

— Пані Венн.

Нелла випросталася.

— Так?

— Я ще не знаю вас, але вже розумію, чому син сидить не на першому ряду.

Брам почервонів.

Нелла вирішила, що це буде прекрасний предмет.

Почали з грошей.

Не з історії.

Майстер Орд висипав на стіл жменю монет.

— Що це?

Хтось сказав:

— Срібло.

— Ні.

— Гроші.

— Краще.

Він підняв одну монету.

— Скільки вона коштує?

— Один срібний.

— Це написано. Я питаю, скільки вона коштує.

Мовчання.

— Якщо король завтра надрукує на міді слово «золото», вона стане золотом?

— Ні.

— Якщо я відчую тут срібло, але монета важить удвічі менше?

— Фальшива.

— Якщо срібла правильна кількість, але половина міста перестане її приймати?

Брам підняв руку.

— Її реальна обмінна вартість упаде, незалежно від номіналу.

Майстер Орд зітхнув.

— Я просив тебе сьогодні не відповідати першим.

— Ніхто не відповідав.

— Дай людям постраждати.

Нелла тихо сказала:

— Тепер я розумію, звідки це.

Брам штовхнув її ліктем.

Майстер показав чорний пробірний камінь.

— Не всі з вас відчувають метал. Тому існують способи перевірки, які працюють без Дару.

Він провів по каменю монетою.

Поруч — еталонною смужкою.

— Колір сліду, реакція на кислотний склад, вага, звук. Хороший банкір не повинен бути безпорадним, якщо Дар заглушено.

Брам кивнув так серйозно, ніби слухав священний текст.

Нелла це помітила.

— Не смійся, — прошепотів він.

Нелла опустила очі на камінь.

— Я стараюся.

Після теорії студентам видали набори.

П'ять монет.

Одна підроблена.

Нелла взяла першу.

Вага нормальна.

Другу.

Третю.

Четверту.

— Я не бачу різниці.

Брам сидів навпроти.

— Не дивись. Перевір.

— Чим?

— Зваж.

Вона зважила.

Одна була трохи легша.

— Ця?

— Ні.

— Ти знаєш?

— Так.

— І мовчиш?

— Це твоя вправа.

— Нарешті педагогічний талант.

Нелла перевірила сліди на камені.

Третя відрізнялася.

Трохи.

— Третя.

Брам скривився.

— Що?

— Нічого.

— Це не вона?

— Я не можу сказати.

— У тебе дуже виразне обличчя для гнома.

Нелла взяла третю ще раз.

Потерла пальцем.

І раптом відчула.

Не вагу.

Не температуру.

Щось усередині.

Зовнішній шар був срібним.

Під ним — інше.

Мідь.

Нелла завмерла.

— Браме.

— Що?

— Тут мідь.

Він перестав усміхатися.

— Ти зробила пробу?

— Ні.

— Зважила?

— Так, але…

— Звідки знаєш?

Нелла подивилася на монету.

Відчуття не зникало.

Навпаки.

Тепер вона знала, що цвях у столі — залізний.

Пряжка на Теїному ремені — латунна.

У Брама в лівій кишені лежало срібло.

У правій — золото.

Багато.

— Чому в тебе стільки грошей?

Брам зблід.

— Скільки?

Нелла втупилася в нього.

— Я не знаю.

— Тоді чому…

Вона показала на його праву кишеню.

— Там золото.

Брам повільно накрив кишеню долонею.

Тея засміялася.

— О.

— Не «о», — сказав Брам.

— Скільки? — запитала Нелла.

— Неважливо.

— Ти мені рахував мідяки.

— Це було професійно.

— А зараз?

— Порушення приватності.

Нелла вже не слухала.

Вона відчувала всю кімнату.

Метал був усюди.

Цвяхи.

Петлі.

Кільця на бочках.

Інструменти.

Тонкі труби в стінах.

Щось велике під підлогою.

Дуже глибоко.

Не залізо.

Не срібло.

Не золото.

Але від нього йшло те саме дивне відчуття, ніби її тіло намагалося назвати матеріал і не мало слова.

Нелла різко прибрала руку від монети.

Усе зникло.