Глава 2. Дванадцять днів

До обіду виявилося, що Неллин Дар має щонайменше чотири версії походження.

До вечора — сім.

На ранок наступного дня їх стало одинадцять.

Нелла дізналася про це від Руди, яка знову прийшла по булки.

— Сьогодні з маком? — запитала Нелла.

— Дві.

— Учора теж дві.

— Вони хороші.

— Я просто уточнюю, чи ти не приходиш перевірити, чи не виросли в мене крила.

Руда поклала на прилавок гроші.

— Не виросли?

— Поки ні.

— А хвіст?

Нелла сперлася долонями на стійку.

— Рудо.

— Що?

— Кажи.

Руда трохи помовчала.

— Кажуть, твій дід був саламандром.

— Я бачила обох дідів.

— Інший.

— У мене було два.

— Може, прадід.

— Ще вчора був дракон.

— Дракон теж лишається.

— Дуже дякую.

— Є ще вогняний фейрі.

— Звідки?

— Не знаю. Габ сказав.

Біля вікна Габ підняв голову від чаю.

— Я сказав, що чув про вогняних фейрі.

— Де?

— Давно.

— Це не відповідь.

— Від людини.

— Якої?

Габ задумався.

— Не пам'ятаю.

— Прекрасно.

Нелла повернулася до Руди.

— Ще щось?

— Тітка Мара каже, що твоя мати могла мати роман із перевертнем.

Із кухні щось упало.

Нелла повільно глянула на двері.

Еда з'явилася майже одразу.

У руці вона тримала дерев'яну ложку.

— Що каже тітка Мара?

Руда відступила на пів кроку.

— Я не сказала, що вірю.

— Це дуже добре.

— Просто люди говорять.

— Люди багато говорять.

— Так.

— Передай Марі, що якщо вона ще раз таке скаже, я розповім її чоловікові, чому вона три роки ходить по четвергах на північний ринок.

Руда кліпнула.

— А чому?

— Нехай чоловік запитає.

Руда забрала булки.

— Я піду.

— Іди.

Двері зачинилися.

Нелла подивилася на матір.

— Що вона робить по четвергах?

— Поняття не маю.

— Тоді навіщо…

— Тепер це не моя проблема.

Еда повернулася на кухню.

Нелла усміхнулася.

Габ тихо сказав:

— Розумна жінка.

— Ти ще тут?

— Чай не допив.

— Він уже холодний.

— Я так люблю.

— Ти зранку просив гарячий.

— Люди змінюються.

Нелла забрала чашку.

— Сьогодні особливо швидко.

Після обіду прийшов Арден.

Цього разу з дрібними грошима.

Він поклав чотири мідних на прилавок.

Нелла перерахувала.

— Це за сьогодні?

— Так.

— А за вчора ти вже віддав.

— Знаю.

— Ти тепер купуєш хліб щодня?

— Так.

— Чому?

Арден подивився на буханець.

— Їм його.

Нелла почекала.

Він не додав нічого.

— Добре.

Вона загорнула хліб.

Арден помітив книжку під прилавком.

— Що читаєш?

— Правила вступних випробувань.

— Старі.

— Їм два роки.

— Старі.

— За два роки Академія винайшла нові числа?

— Змінили практичну частину.

Нелла підняла голову.

— Звідки знаєш?

— Я там навчаюся.

— Це я вже встановила.

— Тоді навіщо питаєш?

— Я мала на увазі правила.

Арден трохи насупився.

Йому іноді потрібна була зайва секунда, щоб зрозуміти, де саме людська розмова перестала бути буквальною.

— Я на третьому курсі. Молодша сестра вступала торік.

— І?

— Тепер практичних вправ п'ять.

Нелла відкрила книжку.

— Тут три.

— Я ж сказав.

— Я сподівалася, що ти помиляєшся.

— Ні.

— Що додали?

— Контроль у стресі й взаємодію з чужим Даром.

— Чудово.

— Чому?

— У мене немає контролю навіть без стресу.

Арден подивився на її руку.

— Теплова стійкість — пасивна.

— Я помітила.

— Нею складно керувати.

— Ще краще.

— Це не добре.

— Ардене.

— Що?

— Іноді люди говорять протилежне тому, що думають.

— Навіщо?

— Я теж ставлю собі це питання.

Він забрав хліб, але не пішов.

— Загальна частина важливіша.

— Реєстратор сказав те саме.

— Для людей.

Оце Неллі не сподобалося.

— А для драконів?

— Залежить від Дому.

— Відповідь дуже академічна.

Арден не відреагував.

— У мене практичний бал був максимальний.

— Несподівано.

— А письмовий середній.

— Оце вже більше схоже на життя.

Він знову не зрозумів, чи це образа.

Нелла вирішила не допомагати.

— Що в усній частині?

— Спір.

— З ким?

— З екзаменатором.

— Про що?

— Не знаєш до початку.

— Дуже корисно.

— Треба захистити тезу.

— Яку?

— Я ж сказав…

— Не знаєш до початку. Так.

Арден кивнув.

— Потім змінюєш позицію.

— Що?

— Захищаєш протилежну.

Нелла прикрила книжку.

— Тобто спочатку я маю довести, що щось правильно, а потім — що воно неправильно?

— Так.

— Нарешті предмет, до якого мене готувала мати.

З кухні долинув голос:

— Я все чую.

Арден глянув туди.

— Вона завжди слухає?

— Ні. Тільки коли я говорю.

Еда вийшла з тацею.

— Дракон знову без сніданку?

— Я не снідаю тут.

— Сідай.

— Я…

— У мене залишилася каша.

Арден подивився на Неллу.

Нелла знизала плечима.

— Це вже не моя влада.

Через хвилину він сидів за столом.

Перед ним стояла велика миска.

Арден спробував ложку.

— Це добре.

Еда кивнула.

— Знаю.

Нелла сперлася об прилавок.

— Мамо, ти щойно нагодувала дракона безкоштовно.

— Він допоміг тобі.