Розділ 6

Чорна хмара Ляльковода Воронів насувалася на Храм, наче велетенська паща, готова проковтнути останній острівець магії. Крижаний щит Като вже вкрився дрібними тріщинами — без підживлення магією він довго не витримав би.

​Акіра стояла в центрі вівтаря, стискаючи Лисячу лютню. Її три хвости розпушилися, створюючи навколо неї золоте ореолу. Вона бачила, як Като важко дихає, блідий і беззахисний, але його очі все ще були прикуті до неї.

​— Я не дозволю тобі зникнути, Срібний Лисе, — прошепотіла вона.

​Акіра вдарила по струнах. Це не була просто мелодія — це був крик душі. Золоте сяйво Перлини Сонця, що тепер жило в її серці, почало вириватися назовні, змішуючись із крижаними уламками бар’єра.

​— Поко! Зараз! — крикнула вона.

​Малий танукі витягнув із кишені магічний віяло і почав розмахувати ним, роздмухуючи золоті іскри Акіри.

— Танцюй, руда! Танцюй так, ніби від цього залежить весь ліс!

​Акіра почала кружляти. Кожен її крок народжував нову хвилю світла. Вона спрямувала енергію не на Воронів, а на Като. Вона повертала йому його жертву, але перетворювала її.

​— Магія Сонця та Інею: Полум’яний Лід! — вигукнула вона.

​Сріблясте сяйво влетіло в груди Като. Його очі спалахнули сліпучим блакитним вогнем. Його меч, що лежав поруч, сам стрибнув йому в руку, вкриваючись дивним льодом, який не холодив, а пік, наче сонце.

​Като підвівся. Він більше не був просто Срібним Лисом — він став Воїном Світлого Інею. Одним помахом меча він випустив хвилю, яка розірвала чорну хмару Ляльковода на шматки. Ворони, відчувши силу, якої ніколи не бачили, з жахом почали розлітатися, перетворюючись на звичайне птаство.

​Ляльковод Воронів впав на коліна, його маска тріснула.

— Дві сили в одному тілі... Це неможливо для перевертня!

​— Для перевертнів — так, — Акіра підійшла до нього, її третій хвіст сяяв яскравіше за інші. — Але для Сім'ї — ні.

​Вона торкнулася його чола струною лютні, і чорна магія назавжди залишила його тіло. Він більше не був загрозою — лише старим, втомленим птахом.