Розділ 5

Брама храму здригнулася під ударами магії Воронів. Чорне пір’я, гостре як бритва, почало прошивати повітря, впиваючись у стародавнє дерево. Старійшина мовчав, його напівпрозорий погляд був спрямований на Като.

​— Випробування Жертви — це не смерть, — пролунав голос духа. — Це відмова від того, що робить тебе тобою.

​Като подивився на свою руку, по якій бігли іскри магічного льоду. Його дар був його гордістю, його єдиним зв'язком з минулим і його найсильнішою зброєю. Але він бачив, як Акіра тремтить, намагаючись втримати Перлину, яка ставала дедалі важчою.

​— Като, ні! — Акіра вхопила його за лікоть. — Ми знайдемо інший спосіб! Ти не можеш просто... просто віддати свою магію! Без неї ти станеш звичайним лисом!

​Като ледь помітно посміхнувся — вперше за весь час їхньої подорожі. Його очі кольору зимового неба стали надзвичайно ніжними.

— Акіро, ти — Сонячна Лисиця. Ти — світло, яке має вижити. А я... я лише тінь, що тебе оберігає. Якщо тінь має зникнути, щоб сонце зійшло — нехай буде так.

​Він підійшов до центрального кристала храму і поклав на нього свою руку. Весь лід, що був у його душі, вся холодна лють і сила почали витікати з нього блакитним сяйвом. Повітря в храмі миттєво замерзло, створюючи неруйнівний крижаний щит навколо будівлі. Ворони зовні люто закричали, вдаряючись об стіну, яка була міцнішою за алмаз.

​Като зблід і почав осідати на підлогу. Його меч, що раніше іскрився морозом, став просто шматком сталі.

​— НІ! — крик Акіри розірвав тишу храму.

​Її серце розривалося від болю за нього. І в цей момент Перлина Сонця вибухнула світлом. Вона більше не була в сумці — вона піднялася в повітря, вливаючись прямо в груди Акіри. За її спиною з неймовірним шелестом розгорнувся третій хвіст — золотистий, довший за інші, він випромінював справжнє тепло життя.

​— Друге випробування пройдено, — прошепотів Старійшина. — Ти пізнала ціну любові.

​Акіра кинулася до Като, обіймаючи його. Він був холодним, як мармур, але все ще дихав.

— Ти дурний, гордий Срібний Лисе... — вона плакала, і її сльози, торкаючись його обличчя, ставали золотими іскрами.

​— Гей! Не час для сліз! — Поко вискочив із підвалу, тягнучи за собою дивний інструмент. Це була Лисяча лютня, струни якої були зроблені з променів вечірнього сонця. — Като створив нам час, але бар'єр не вічний! Акіро, бери лютню! Твій третій хвіст дозволяє тобі грати мелодію, що виганяє темряву!

​Акіра взяла інструмент. Щойно її пальці торкнулися струн, вона відчула не просто музику — вона відчула голос кожного лиса, що жив до неї.

​— Випробування Серця... — промовила вона, дивлячись на зачинену браму, за якою біснувалися Ворони. — Це не про те, щоб вбити ворога. Це про те, щоб захистити те, що любиш.

​Вона почала грати. Перший акорд змусив крижаний бар'єр Като засвітитися золотом. Другий — перетворив чорне пір'я воронів на пелюстки сакури.

​Але головна битва була попереду: Ляльковод Воронів почав перетворюватися на величезну чорну хмару, що намагалася проковтнути весь Храм разом із лісом.