Розділ 3

Повітря на вершині вежі стало настільки холодним, що дихання Акіри перетворювалося на крижану пару. Мисливець-ворон зняв свою маску, оголюючи обличчя з гострими, пташиними рисами та очима, що світилися фіолетовим мороком.

​— Ти думаєш, другий хвіст врятує тебе, маленька лисице? — він змахнув своїми величезними чорними крилами, створюючи порив вітру, який ледь не збив Акіру з ніг. — Ти лише дитина, що грається зі скарбом богів.

​Като миттєво опинився попереду. Його меч зустрівся зі сталевим пір’ям ворона. Скрегіт металу об метал розрізав нічну тишу. Като бився запекло, але Мисливець був занадто швидким. Один із чорних пір’їн-кинджалів пробив захист Срібного Лиса, глибоко розсікаючи йому плече.

​— Като! — крикнула Акіра, відчуваючи, як її серце стислося від болю.

​Срібний Лис впав на одне коліно, і лід на його мечі почав танути. Чорна магія ворона почала роз’їдати його рану, наче кислота.

​— Тепер твоя черга, кур’єре, — Мисливець повільно наближався до неї.

​Акіра відчула, як Перлина в її сумці стала гарячою, наче вуглинка. Вона заплющила очі й дозволила новій силі другого хвоста повністю поглинути її.

​— Ти хотів побачити обман? — її голос тепер звучав подвійно, наче говорили дві лисиці одночасно. — Тоді дивись на сонце посеред ночі!

​Акіра не просто створила ілюзію — вона випустила «Сліпуче Марево». Весь дах хмарочоса раптом перетворився на нескінченне поле квітучих соняшників під палючим липневим сонцем. Мисливець закричав, закриваючи очі долонями — для істоти ночі таке світло було смертельним.

​Поки ворон був дезорієнтований, Акіра кинулася до Като. Вона поклала свої маленькі долоні на його поранене плече.

​«Срібло до срібла, лід до льоду», — прошепотіла Перлина в її голові.

​Золотисте світло її нової магії почало виштовхувати чорну отруту з рани Като. Його дихання вирівнялося, а очі знову наповнилися холодною рішучістю.

​— Ти... ти витратила забагато сил, — прошепотів Като, намагаючись підвестися.

​— Мовчи, Срібний Лисе, — Акіра важко дихала, її два хвости безсило опустилися на бетон. — Ми ще не закінчили.

​Мисливець-ворон, оговтавшись від спалаху, люто закричав. Його крила розмахнулися, готуючись до останнього удару. Але раптом з тіні за вентиляційною трубою вистрибнуло щось маленьке, кругле і дуже пухнасте.

​— Лови подаруночок, пташко! — пролунав тонкий, писклявий голос.

​Маленький дух-танукі у солом’яному капелюсі кинув під ноги ворону глиняний глечик. Глечик вибухнув хмарою липкого магічного меду, приклеюючи крила Мисливця до даху.

​— Хто це?! — Акіра здивовано вставилася на малого товстуна.

​— Я Поко, найкращий диверсант лісу! — танукі весело підморгнув їй. — Імператор лисиць послав мене стежити, щоб ви не розбили Перлину. А тепер тікайте, поки цей общипаний куряка не відклеївся!

​Като підхопив знесилену Акіру на руки, а Поко застрибнув йому на плече.

​— Наступна зупинка — Храм Вічного Туману, — скомандував танукі. — Там ми дізнаємося, чому серце бога-лиса вибрало саме цю руду нехлюйку.

​Вони стрибнули вниз, розчиняючись у нічному тумані міста, залишаючи розлюченого ворона на даху.