Розділ 2

Акіра та Като мчали по дахах, наче дві блискавки — руда та срібна. Ворони-перевертні камінням падали з неба, але ілюзії Акіри спрацювали бездоганно: вороги атакували порожні фантоми, поки справжня лисиця вже була за два квартали звідти.

​— Непогано, — кинув через плече Като, перестрибуючи через величезний рекламний щит. Його рухи були настільки точними, що він навіть не торкався даху — здавалося, він ковзав по невидимому льоду.

​— «Непогано»? Це було геніально! — фиркнула Акіра. — Ти просто заздриш, що я можу бути в трьох місцях одночасно, а ти — лише в одному, та ще й такому похмурому.

​Раптом повітря навколо них застигло. Звуки міста — гул машин, сирени, музика з нічних клубів — миттєво зникли. Замість бетонного даху під ногами опинилася гладка, чорна поверхня, що відблискувала, як обсидіан.

​— Зупинись! — Като різко перегородив Акірі шлях мечем. — Це Дзеркальний Лабіринт. Ворони заманили нас у підпростір.

​Навколо них почали підніматися величезні скляні стіни. У кожній з них Акіра бачила своє відображення, але воно поводилося дивно: одна «Акіра» плакала, інша — сміялася, а третя — мала дев’ять хвостів і дивилася на неї з презирством.

​— Перлина... вона вібрує! — Акіра схопилася за сумку.

​З сумки пролунав тонкий, наче дзвін, голос:

«Тіні бачать твої страхи, маленька лисице. Якщо ти повіриш дзеркалам — ти назавжди станеш лише відображенням».

​— Като, я не бачу виходу! — крикнула Акіра, коли стіни почали звужуватися, намагаючись розчавити їх.

​Като заплющив очі. Його срібляста аура спалахнула холодним блакитним світлом.

— Вони не можуть підробити холод. Лід — це істина.

​Він встромив свій меч у чорну підлогу. Тієї ж миті від леза розійшлися тріщини, і справжній, фізичний лід почав вкривати дзеркала. Скло почало лопатися з жахливим дзвоном.

​— Акіро, зараз! Використай ілюзію вогню! Нам потрібен тепловий удар, щоб зруйнувати цей вимір! — наказав Като.

​Акіра зрозуміла задум. Лід і вогонь — разом вони розірвуть дзеркальну тканину лабіринту. Вона сконцентрувала всю свою енергію в кінчику хвоста. Руде хутро спалахнуло яскраво-червоним полум’ям.

​— Лисячий вогонь: Вибух Сонця! — вигукнула вона.

​Зіткнення крижаного холоду Като та пекучого вогню Акіри створило потужну хвилю. Дзеркальний світ розлетівся на мільйони дрібних скалок.

​За мить вони знову стояли на даху хмарочоса. Але вони були не одні. Прямо перед ними, на шпилі вежі, сидів головний Мисливець воронів — воїн у масці з пташиним дзьобом.

​— Срібний Лис і руда крадійка... — проскрипів він. — Ви зламали моє дзеркало, але ви не зламаєте мою волю. Віддайте Перлину, і я дозволю вам померти швидко.

​Като зробив крок вперед, закриваючи Акіру. Його меч іскрився від інею.

— Спробуй забрати, вороне. Але пам’ятай: лисиці ніколи не грають чесно.

​Акіра в цей момент відчула, як за її спиною починає проростати другий хвіст. Магія Перлини почала ділитися з нею силою.

​— Като, — прошепотіла вона, відчуваючи неймовірний прилив енергії. — Відійди. Тепер я покажу йому, що таке справжній обман.