Дев'ять хвостів осені
Розділ 12
Наступного ранку Аліса сказала:
— Я знаю, де ховається Пожирач. Це старе шкільне сховище. Саме там я вперше відчула його присутність.
Марта здивувалася.
— Те саме сховище, куди я казала не заходити?
Аліса кивнула.
Після уроків усі разом вирушили до школи. Лакі теж був із ними. Коли вони відчинили двері сховища, усередині здійнявся холодний вітер. Посеред кімнати висіла величезна чорна тінь.
— Ви не зможете мене перемогти! — прогримів Пожирач.
— Ми більше не боїмося тебе! — відповіла Марта.
Аліна взяла сестру за руку. Мама обійняла дівчат, а Лакі став поруч із ними.
Усі згадали свої найщасливіші моменти. Золоте світло наповнило сховище.
Аліса перетворилася на дев'ятихвосту лисицю. Її хвости засяяли, і вона стрибнула до тіні, завдавши останнього чарівного дряпу.
Пожирач заревів. Його темрява почала зникати, доки від нього не залишилося нічого.
— Ми перемогли! — вигукнула Аліна.
Аліса повернулася до дівчинки й усміхнулася.
— Тепер він більше нікому не зможе зіпсувати щасливі дні.
Минув час. Аліса стала частиною їхньої родини, а Лакі тепер мав ще одну подругу-лисицю.
Марта, Аліна й Аліса часто гралися разом, а дев'ять рудих хвостів іноді можна було побачити серед осіннього листя.
І хоча пригоди закінчилися, дружба залишилася назавжди.
Кінець.
Відредаговано: 13.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
