Хто цей клоун?

Як виглядає темінь в лікарняній палаті?

Питаннячко цікавеньке чи не так. Темінь як темінь. Так воно так тільки трішечки не так.  Щоб око виколоти так в лікарні не темно. Білі одіяла, стеля того ж кольору, світло в коридорах, котре проникає в палату.

Вночі в лікарні занадто світло для того, щоб зберігати спокій тому, хто має лихе на умі.

І що тепер не крастися злодію в палату де лежить в комі лисе хлопчисько.  Хотілось би. Та по нашому не буде.

Двері скрипнули. Злодій завмер. Від страху, що скрип дверей почули мертві живі і ненароджені? Ага. Тривога. Що тепер робитимеш дядьо з клоунським носиком червоного кольору?  Тиша. Відміна тривоги. Жулик  зачинив за собою двері. Завмер. Скрипіт ніхто не відміняв. Тиша.

- Хух, - прошепотів злодіяка, в клоунських ботиках - і, зробивши крок наступив на іграшковий автомобіль поліції.  

- Ой-йой! – скрикнув злодюга перед тим, як тіло зробило йому «Лясь  на ліноліум».

         Автомобіль включив звук сирени, і їздив навколо нічного злодія. Та лиходія це не бентежило, адже той лежав на пузі без тями. Поліцейська машинка врізалась в його червоний клоунський ніс. Очі витріщились потім зажмурились.

         «Головне не піддаватись спокою і зберігати паніку», - мовив про себе жулик.

         Авто заглухло. Око злодія повільно відкрилось. Друге не забарилось. Дядько вдруге хухнув. Підвівся. Повільно і крехтячи? Ага. Зараз він сяде на стілець на якому лежить дошка Садху.     

- Йой-ой!

         Дошка Садху це така дошка із цвяхами на якій полюбляють придрімувати йоги?

Ага.

Йой-ой.

Весела палата.

Злодій повільно видихнув і ще повільніше вдихнув. Заспокоївся. Підійшов до дзеркала і замість «Хух», сказав:

- Шипунчик?

         Що ще за Шипунчик?

         Змія обмотала шию злодія і разом з ним дивилась в люстерко.

         І як це все пояснити?

         Без флеш-беку ніяк.

         Флеш-бек це як в кіно кадр назад? Ага. 

-  Я Санчо. Прийом. Як чути. Пригноблений вийшов із під'їзду. Прийом.

- Який, «прийом»! Санчо ми спілкуємось через мобільний.

- Вас зрозумів Кіхот. Прийом.

         Парубчина з позивним Кіхот дратівливо закотив очі. Тяжко зітхнув. Ствердив про себе афірмацію, що на зло всім лихам все буде Ок. Після чого відкрив рота і сказав:

- Продовжуй сочити за кожним його кроком. Прийом.

Кіхот почервонів від досади.

- Слухаюсь командор, - сказав  Санчо глумливо.

- Просто сліди за нашим Гореславом, - прошипів Кіхот у телефон і почув у відповідь «Фу».

         Дядько, за яким Санчо виллявся хвостиком поїв горохового супу. Дві порції. І Санчо вдихнув повними грудьми пікантного аромату.

- Ой, - прошепотів Санчо.

         «Тільки не це!», - захвилювався Кіхот, що хвіст замітили.

         Відбій тривоги. Дядьо зупинився на хвильку й пішов. Санчо знову фукнув. І не тільки тому що пронесло.

         Кіхот стримуючи сміх повелів продовжувати йти слідом. Санчо не був проти.

         Кіхот кепкуючи з товариша додав:  

- І дивись там, щоб вітром не знесло твою шляПУ.

         Так стоп! Що коїться? Який Кіхот? Санчо? Суть де?

         Я так розумію, що таке афірмація вам знайомо. Якщо так, то скажіть собі:

- Я супокійний та безтурботний. Я продовжую читати і мені стає все зрозуміло.

         Ще одне таке панібратство і я забаню вашу «дев’ятку». О, ми пам’ятаємо назву роману. Дуже лестко. Дяк. Мені відписатися? Ні. Благаю. Зар все буде.

         Тітонька Галя малася файно. Чом посмішка так їй личить? Бо вона нарешті закінчила обробляти клумбу. Прополка бур’яну позаду. Красивий вид на чарівний квітник попереду. Чорнобривці по периметру. Коло ромашками, а в ньому два кола білих та червоних троянд. Виходь на балкон і милуйся. Вдихай аромати, слухай бджолине гудіння. Радій життю разом з літом в обнімку.   

- Друзяки операція під загрозою! – попереджав трупу Санчо.

         Друзяки, що були підключені до конференц-зв'язку завмерли в тривожному мовчанні.

- Дядько на ім'я Журба повертається, - тремтячим голосом, мовив Санчо.

         Санчо, спитав де Кіхот, надіючись, що той не в квартирі Гореслава. Мовчання у відповідь говорило про марність його надії.  

- Повний прийом…

          Дядьо Журба відчиняє двері своєї квартири.

Кіхот стрибає з балкона.

Тітуся Галюся із заплющеними очима виходить на балкон.

Кіхот на собі відчуває правдивість вислову:

«Там де шипи там і рози».

Дзвонять в двері.

- Хто!?

- Галя це я, - сказав дядько Журба.

- Хто я!?

- Ваш сусід з верху.

- Гаврило?

         Галя, перенесла огляд клумби на потім і відчинила сусілц двері, щоб дізнатись приголомшливу новину.

- Хто втік?

- Моя гадюка Шипунець.

         Кіхот, підвівся та з клумби хамелю-хамелю.

         Поправ мене, якщо я щось не зрозумів. А я нічого не зрозумів. Я поправлю. Кажи. Дядюган іде за ним стежать. Для чого й хто? Чому вони називаються трупа? (Так я знаю, як звуться бродячі артисти цирку). Чого дядька називають Журба, Гореслав, Пригноблений? Що робив там Кіхот? (Я знаю хто такий Сервантес).

         Все? Можна відповідати. Тільки не кажи мені, що знову буде флеш-бек. Заспокойся ніяких флеш-беків. Ну як ні яких…

         О, ні! Трешак прозак.