Розділ 1

— Головні акули будівельного бізнесу сьогодні зустрічаються на тендері. Хто ж переможе? Максим Громов чи Владислав Тихонов? — лунає голос диктора з телевізора, поки Максим виходить із душу, витираючи своє вологе тіло рушником.

Затягуючи краватку на шиї, Максим подивився в дзеркало й сказав:

— Сьогодні все стане на свої місця.

Максим Громов, 32 роки, — власник великої будівельної компанії. Холодний, звиклий контролювати все й усіх. Бізнес для нього був усім: роботою, домом і навіть жінкою, яку він звик підкоряти собі.

Востаннє подивившись у дзеркало, він хитро посміхнувся й вийшов із будинку.

— Доброго ранку, Максиме Олександровичу, — привітався чоловік-водій, відчиняючи перед ним дверцята автомобіля.

— Доброго, Петре, — сухо відповів Максим. — Їдь до офісу.

— Зрозумів, — сказав Петро, заводячи автомобіль.

Під’їхавши до офісу, Максим вийшов із машини й зайшов до будівлі.

— Анастасіє, сьогодні в нас останній етап тендеру. Якщо все вийде, ми почнемо будівництво в самому центрі міста, — зайшовши до приймальні, розпочав розмову з ефектною брюнеткою, яка за сумісництвом була його помічницею.

— Я зрозуміла, Максиме Олександровичу. Усі документи у вас на столі, — швидко промовила дівчина.

Макс знав, що всі в офісі його боялися. Він не засмучувався, а, навпаки, вважав, що саме так і має бути.

Настав час ікс. Подивившись на годинник, Максим побачив, що стрілка наближається до п’ятої, і вирішив збиратися. Підвівшись із-за столу, він одягнув піджак, узяв папку з документами й вийшов з офісу.

Тендер проходив у конференц-залі бізнес-центру. У залі стояли столи із закусками та алкоголем. У центрі була розташована сцена з екраном для презентацій представників компаній.

Максим увійшов до зали, і запала тиша. Усі озирнулися в його бік, перешіптуючись між собою.

— Громов, — голосно вигукнув чоловік із келихом у руці. — Не думав, що ти взагалі з’явишся, — невдоволено промовив Тихонов.

— Сам не очікував.

Вони обмінялися короткими рукостисканнями.

За останні два роки їхні компанії кілька разів перетиналися на великих тендерах. Щоразу контракт на будівництво того чи іншого об’єкта отримував Громов. Він звик перемагати.

Макс і Влад були давніми знайомими. У минулому вони були найкращими друзями, доки не сталася ситуація, після якої вони перетворилися на ворогів.

Тихонов почав щось розповідати про новий проєкт, але Максим слухав його краєм вуха. І саме в цей момент до зали увійшла вона.

Дівчина легкою ходою попрямувала в їхній бік.

— Добрий вечір, — впевнено промовила білявка, беручи Влада під руку.

— Познайомся, Максе. Це Дана, моя дівчина, — гордо промовив Тихонов, цілуючи дівчину в щоку.

Максим не міг відвести погляду від дівчини. Світле волосся спадало на її тендітні плечі. На ній була обтисла сукня до колін. Нічого викличного, але чомусь саме це так зачаровувало чоловіка.

Дана кинула погляд на Громова й одразу перевела його на свого хлопця.

— Добрий вечір, Дано, — простягнув руку для рукостискання Макс.

Їхні руки торкнулися одна одної, і, здавалося, на мить між ними спалахнула іскра. Дана різко відсмикнула руку й нервово подивилася на Влада.

— Я піду прогуляюся, не буду вам заважати, — нервово промовила дівчина й попрямувала до балкона.

Вибігши на балкон, Дана, спершись на поручень, почала важко дихати.

— Дано, вам погано? — різкий голос Максима налякав дівчину, через що вона здригнулася й обернулася.

— З чого ви взяли? — впевнено промовила Дана.

— Значить, здалося, — відступив чоловік. — Чому ви так швидко втекли? — не вгамовувався він.

— Не хотіла заважати вашій розмові з моїм хлопцем, — сказала білявка.

— Мило з вашого боку, — усміхнувся Громов, прибираючи пасмо волосся з обличчя Дани.

— Не треба, — дівчина різко відштовхнула руку чоловіка від свого обличчя.

— Чому? — насупився він.

— Тому що я зайнята, — різко сказала вона й вийшла з балкона, залишивши Громова в подиві.