3

Іншопланетянин дивився на людей великими фіалковими очима. Він мав зросту півтора метри, чорне кучеряве волосся та бороду, міцну статуру і проникливий погляд. Заради безпеки астронавтів його довелося приспати та за допомогою гіпнотичної машини навчити космолінгву. Зараз девкаліонець усе розумів, проте, поки що, був прив’язаний до крісла на капітанському містку.

 - Хто ви такі? Боги чи демони? – знервовано запитав «гість».

 - Мабуть, боги. Ми прибули здалеку і не зробимо вам зла. І відпустимо тебе додому, якщо відповіси на кілька наших запитань. – відповів капітан. – Моє ім’я Невіс. А як тебе звати?

 - Я – Сай, верховний жрець храму Сяючого Бога у місті Ан-Ну.  – схилив голову девкаліонець.

 - Чи не траплялося нічого дивного на вашій планеті вісім-дев’ять століть тому?

 - Я Вас не дуже розумію. Планеті?.. Якщо Ви про мій рідний край, то… Ми віримо, що близько 800 років тому з небес до нас спустився Сяючий. Кожні 100 років він приходить в Ан-Ну і дає настанови, навчає наших жерців і правителів та зникає у Північних Горах.

 - 800 їхніх років – це близько 845 земних. Все співпадає. – вставив репліку астрофізик.

 - Потрібно впевнитися на всі сто. – зауважив Танака.

Капітан підняв догори вказівний палець і притулив до губ, жестом вимагаючи тиші, обернувся до Сая і запитав:

 - А як виглядає Сяючий?

 - За спогадами жерців, які його бачили – він дуже високий, кремезний, має білий колір, але деякі частини його тіла блищать у променях сонця, наче метал.

 - Ми тут, щоб допомогти Сяючому. Ти зможеш показати нам шлях до Північних Гір?

 - А навіщо? Цього року відбудеться Прихід Сяючого. Він завжди з’являється влітку, на День Сонця. Це відбудеться через два тижні.

 - День Сонця? Що це означає? – загомоніли астронавти.

 - Влітку є день, коли сонце дуже високо на небі, дуже рано сходить і пізно заходить. А ніч дуже коротка. Ми називаємо його День Сонця.

 - День літнього сонцестояння! – майже одночасно здогадалися Ву, Кхан і Танака.

 - А можу тепер я задати вам питання? – Сай усе ще боявся дивитися в очі «богам» і дивився на свої сандалії.

 - Так. – відповів Невіс.

 - Де зараз я і де моя земля?

У відповідь Радж Кхан посміхнувся і ввімкнув на екрані зображення Девкаліона.

 - Святі небеса… - ледь чутно промовив девкаліонець і втратив свідомість.