1.4

Світ пливе і йде плямами перед очима. Кора ледве переставляє ноги, щоб дістатись кімнати. Хай там що, вона має прилягти на ліжко. Далеко не факт, що вона буде спати. Та їй і не хотілось би засинати. Здавалось, що Морфій, бог сну, давно зненавидів її.

Кора подолала сходи і, тримаючись за ребра, що боліли, наче прошиті голками, йшла коридором. У полі зору вже показались двері її кімнати, її прихистку.

- Ще трошки, - більше видих, ніж виразні слова. – Ох, - не дійшла. Осіла прямо біля дверей, спершись спиною на стіну і підтягнувши до грудей коліна.

З-за рогу почулись кроки. Дівчина спробувала піднятись, але ноги відмовились підкорятись.

- Коро? – прозвучало схвильовано. Вона підійняла очі, вичавила із себе суху посмішку на закривавлених губах.

- Чейз, - він звично нахмурив брови на її привітання.

Чорні відрослі кучері спадали на очі, кількох денна щетина, синці під очима, втома. В цілому він виглядав не краще за неї. Ну, хіба що всі кістки цілі, але… можливо, і ні. Після битви, страшних спогадів пробуджених Джином та приїздом старших тіньових детективів – Себастьян Чейз пішов «по-кривій доріжці», так би це назвали «перехожі». Дебош, розгул, пияцтво, бійки – повний набір.

Хлопець поспішив до неї. Присів поруч, прискіпливо оглядаючи її.

- Все нормально. Просто цукор трохи впав, - вичавила вона із себе, намагаючись тримати думки у купі. У відповідь отримала лише важке зітхання. – Що? – запитала із невдоволенням.

- Мені не подобається бачити тебе такою, - вперше він сказав їй щось більше трьох слів з дня битви у вежі. І це не були слова підтримки чи турботи, чи принаймні пропозиції допомогти із тренуваннями на які він жодного разу не зволів з’явитись.

- Якою такою?

- Втомленою, в синцях та ранах, - він протягнув руку до її розбитої губи, але завмер.

- Я намагаюсь стати сильніше. Це тобі не подобається?

- Ти сильна духом.

- Мій дух не захистить мене від нюхача. Не врятує від вогняної кулі мага чи безсмертного вампіра!

- Я захищу.

У дівчини на секунду аж мову відняло.

- Якою ціною? – його зелені очі зблиснули і згасли. Це сталось раптово, можливо, їй просто привиділось, та його мовчання підказувало зворотне. Кора зчепила щелепи і різко підійнялась, відчуваючи кожну забиту ділянку тіла. Вона глянула на нього зверху вниз. – Ти не можеш захистити мене, якщо ти не цінуєш навіть власного життя. А самопожертви я не прийму.

Дівчина навалилась усім тілом на двері кімнати і зникла всередині. Важко зітхнула. Дотягла себе до ліжка і плюхнулась прямо поверх покривал. Кілька миттєвостей просто зосередилась на диханні. Відчула легку прохолоду біля руки.

- Розбуди мене, якщо почну бачити сни… - і дозволила своїм м’язам розслабитись, думкам спорожніти, а серцю битись.

Клітка. Всі софіти спрямовані на неї. Оплески. Металеві прути обпікають шкіру. Всі сміються. Чому всі сміються? Чому?!

Тіло пронизує холод.

Кора прокидається із судомним вдихом. Закашлюється від сухості в роті. Робить ще один вдих і відкидається на спину. Знову прохолода із поколюванням торкається її руки.

- Дякую, Мар.

Кожного разу, коли примара торкається її шкіри дівчина відчуває особливу прохолоду із легким поколюванням. Та, якщо примара пройде крізь неї – вона відчує пронизливий до кісток, до крові холод. Саме так кіт і будуть її, не даючи жахіттям змарнувати ті крихти сну, що вона встигає вхопити. Та цього замало, щоб нормально функціонувати.

Старий годинник, на тумбочці біля ліжка, відбиває четверту годину дня. Для дівчини він працює як будильник.

- Час іти, - тихо зітхає Кора і вимикає набридливий звук.

Вона дивиться на свій одяг, помічає засохлі цівки крові та збиті руки. Піднімає руку і принюхується.

- Оу! – кривить носа. – Але спочатку в душ!

Відшкрябавши засохлу кров так, що аж шкіра почервоніла, розчесавшись та намазавши синці цілющою маззю, тою самою, що вона забрала в Себастьяна, - її вигляд… не сильно покращився. Принаймні деякі ділянки тіла перестали боліти. Чого не скажеш про ребра.

Сьогодні Кора обрала простий одяг: чорні брюки, чорний светр, пара чорних чобіт та світлий плащ. Неслухняне шоколадне волосся зібрала у високий хвіст. Надто просто для тіньового детектива – жодних шкіряних елементів, жодних портупей, жодних прихованих кишень, та ідеально для перехожого – скромно і зі смаком. Хоч мода - це останнє, що хвилювало дівчину. Головне – злитись із натовпом.

- Тепер можна і попрацювати.