1.2

Кора неглибоко дихала і прислухалась до власних стишених кроків. Їй не дуже хотілось натрапити на щось або когось в підземеллі старого палацу, де розташовувалось детективне бюро. Останнього разу це були любощі чаклуна Сержа Рубана і тіньового детектива Мірайї Сюз. Шоку Корі вистачило надовго, адже Рейя прекрасно грала на публіці недоторканність.

Та, після ненавмисного викриття цих стосунків, Вега почала підмічати їхні дивоглядки, «випадкові» дотики, швидкоплинні усмішки. В небезпечну гру вони грали – заборонене кохання. Але Кора не мала права судити їх, тому і не робила цього.

До того ж, Рейя стала їй справжньою підтримкою, справжньою подругою. Це вона розказала про таємний прохід біля родового склепу Сюз. Це вона вступилась за неї, коли її хотіли вигнати з останнього місця, що було більш-менш схоже на дім. І це Мірайя намагалась врятувати Кору, коли та опинилась у пазурах чаклуна.

Тіні та задуха підземелля навіювали спогади нещодавніх трагічних подій.

Останній із Темного братства. Той, що прикликав Джина. Той, що не встиг скористатись жодним із трьох бажань. І той, що отруїв Джастіна Вегу – ввів його в неприродній сон.

Принаймні, так Корі сказали старші тіньові детективи, які були на місці подій і копирсались в уламках обгорілої кімнати. Сама вона в це не вірила, але і розказувати свої підозри нікому не стала. Занадто багато не сходилось.

Зі слів чаклуна: «Мати невідомо де», - здавалось, ніби її матір жива, але це було не так. Кора власними очима бачила її тіло на холодному залізному столі. «Ти будеш дуже здивована, якщо дізнаєшся хто і що приспало твого татуся!» - і ця його фаза, наче хтось ще причетний до цього. Наче останній із Темного братства знав родину Вега, а наче і ні!

І куди подівся Джин? Тіньові детективи не знайшли його слідів на місці битви. Піти сам він точно не міг! Якщо тільки не відростив собі ніжки з-під банки. Але, мабуть, бігаючу банку на ніжках з головою з диму всередині хтось та й помітив би! Чергова загадка. Черговий шматочок пазлу, що не збігався із сусідніми.

Зі стелі крапнула вода.

«Дно Отти видається найпривабливішим місцем…» - Кора важко ковтнула.

Батьків Себастьяна Чейза Рада прирекла на смерть саме через заборонене кохання – чаклуна до тіньового детектива. Жінка скористалась тим самим ритуалом виклику Джина, щоб врятувати свого сина ціною власного життя і кістками батька. Ця справа стала особистим для нього. Болючим місцем. Слабкістю. Кора побачила іншу сторону детектива – ту, в якій він не цінував власного життя, бездумно кидаючись у бій.

Від величезної кількості думок і спогадів в голові задзвеніло.

Знову цей дивний звук, що вібрує наче дзвін кришталю і відлунює в кістках. Він переслідує дівчину із тієї самої битви під вежею.

Кора кривиться, схиляється, спирається руками на коліна, трусить головою, намагаючись прогнати набридлий звук, що закладає вуха. Починає бігти вперед, оминаючи колони, в надії швидше дістатись своєї кімнати і затулити вуха подушкою. Вилітає в коридорчик, збігає замшілими кам’яними сходами нагору. Секретні двері від’їжджають убік і з-за них визирає невдоволене старече лице із сивими вусами.

Скрикує від неочікуваної картини, послизається, втрачає рівновагу і небезпечно перехиляється назад. Чоловіча рука хапає її за каптур куртки і рвучко тягне на себе, виштовхуючи дівчину у великий хол детективного бюро «Примара», прямо на світлий холодний мармур. Кора котиться ще кілька метрів і зупиняється лише вдарившись об стіл реєстрації.

- Ауч, - протягує дівчина.

- Я знав, що ти переховуєшся від занять в лабораторії, Вега, - гмикає чолов’яга.

- Я б радше назвала це катуваннями, - бубонить собі під ніс, підіймаючись і розтираючи плече, на яке приземлилась.

- Так, ти права. Ти катуєш моє терпіння і мої очі, які змушені дивитись на твої бездарні спроби.

- Могли б тоді не рятувати мене, - киває вона на сходи. – Нещасний випадок і все тут.

- Хєх, - всміхається старигань і проводить руками по вусах, розгладжуючи, - щоб на мене повісили справу за вбивство чергового новобранця? Ото ж бо ні. Сумніваюсь, що вони повірять в іще один «нещасний випадок».

- Чергового? Іще один? – дивується Кора і по спині біжать тривожні сирітки.

- Хєх, потеревенили і досить. Марш на арену, Вега! – гиркає чоловік.

- Так, капітане, - статечно відповідає Кора, не дозволяючи собі ні зітхати при ньому, ні навіть лаяти подумки – за запізнення і так буде покарання. Цього вже достатньо.