17.5

- Ми мусимо там бути!

- Заспокойся, хлопче. Аукціон – це тобі не прогулянка музеєм перехожих! Там навіть напої можуть вбити.

- Ми маємо їм допомогти! Ти ж сама сказала, що будеш їхнім підкріпленням! – грюкнув кулаками по столу Ірвін.

- Ніяких «маємо» та «мусимо»! З чим ти їм допоможеш? З відловом злодія? Не факт, що він там буде. А от вовкулаки точно будуть. Не в їх принципах кинути свого напризволяще.

- Хочеш сказати, що перевертні нагрянуть туди і почнуть вбивати усіх підряд?

- «Зіпсують вечірку», - легенько знизала плечима. - Аукціон має захист від непроханих гостей. Вовкулакам не дадуть перебити всіх. Тим паче, усе, що було на аукціоні – залишається на аукціоні, - зітхнула вона. – Нам залишається лише чекати. Я впевнена той зеленоокий не дасть образити дочку Джастіна. Він дивиться на неї наче голодний вовк, - легковажно кинула вона. Ірвін скрипнув зубами. Нікаелла не залишила це без увагу. – О-о-о, що я бачу? – розпливлась в широкій усмішці. – Це ще ревнощі? Чи вже біль розбитого серця?

- Не маю уявлення про що ти!

- Як давно?

- Що?! – роздратування Ірвіна ставало все більшим.

- Як давно твоє серце б’ється швидше від самого її імені?

- Припини казати нісенітниці! Не б’ється моє серце!

- Якби не билось – ти був би вампіром або мертвим, що, загалом, те саме.

- А ти? Чому ти переховуєшся від тіньових детективів? Чому ненавидиш Раду? – різко перевів стрілки на чаклунку.

- Вони просто мені не подобаються, - гмикнула вона, але посмішка померкла. – Висуваємось із першим промінням сонця. Є час відпочити. Я залишусь в другій спальні. Ти ж не проти? - але Нікаелла не збиралась чекати відповіді чи рахуватись із думкою Ірвіна.

Майєс провів її гнівним поглядом. Налив собі склянку води і випив залпом. Вчепився в краї тумби. Глибоко вдихнув. Прикрив очі. Перед внутрішнім зором одразу ж постала Кора, але погляд блакитних очей був спрямований зовсім не на нього.

Ліс, що оточував столицю був неприродньо тихим цього ранку. Сонячне проміння перебігало понівеченими тілами та підсушувало кров на землі. Цілі калюжі крові. Цей металевий гниючий запах навічно застиг в кронах та стовбурах дерев довкола старої лісопилки.

Ірвін бував тут кілька разів, коли підприємство старого лісничого ще працювало. Ховався від дощу та поліції на складі. Зараз від самого будиночка залишився лише фундамент та обпалені балки.

- Я була права. На жаль, - важко зітхнула чаклунка, піднімаючи носком чобота одне з тіл. В Ірвіна сперло горло. Він підніс кулак до рота і скривився. – Якщо будеш блювати, то краще відійти.

- Усе нормально, - здавлено відповів і послідував за нею до складу. Обійшов розрубану колоду і застиг. – Дідько! Він був тут!

Нікаелла підійшла до нього. Оглянула хлопчика, що трансформувався лише на половину. В жовтих очах застиг жах, а в беззубому роті – крик. Чаклунка стисла кулаки.

- Ходімо. Тут не можна залишатись надовго.

Дівчина увійшла на склад, де ситуація була не набагато кращою. Її очі знову засвітились рожевим. Нікаелла взяла верхній лист з ігли. Потерла папір пальцями і відпустила. Предмет не впав, а, мов пір’їнка, полетів у кут складу, де сів на чорну гладку поверхню і, просякнувши маслом, потонув.

- Що це?

- Чекай, - обірвала чаклунка. Масло закрутилось, утворило воронку. – Портал. Його магія вичерпується. Глибоко вдихни і дай мені руку! – але, як і раніше, чекати вона не стала.

Нікаелла схопила Ірвіна за руку і, давши секунду на затримання дихання, потягла за собою в чорну смолянисту рідину. Майєса немов током прошибло, коли він жорстко приземлився на п’яти. Він уривчасто видихнув і закашлявся від спертого повітря. Відпустив руку чаклунки і моментально загубив її в темряві, що оточувала його.

- Чаклунко? – стиха покликав. - Нікаелла?

- Тут я. Тут, - вона кашлянула. Потім клацнула пальцями з яких зірвались іскри і на її долоні заграв рожевий вогонь. – Ох, Тіні! – скрикнула вона і відсахнулась до Майєса. Прямо під їхніми ногами одне на одному лежали тіла. – Бісові вовкулаки! Натворили оце! Ходімо. Я бачу магічній слід Рубана.

Майєсу кортіло спитати, звідки чаклунка знає Сержа і чому бачить саме його магічний слід з-поміж десятка інших. Та він вирішив, що в цьому місці краще помовчати. Раптом хтось звідси не вибрався і досі блукає земляними коридорами?

Нікаелла провела їх великими залами, що були в повному безладі. Вони рухались швидко і злагоджено. Світла від рожевого вогника не вистачало, щоб розгледіти усе, але потаємний прохід вони знайшли. Зала з помостом виглядала найбільш жахливо.

- Схоже, тут був епіцентр бійки, - констатувала Нікаелла.

- Вони усі представники Темного світу?

- Не зовсім. Тут є і «робітники» аукціону.

- «Робітники»?

- Є люди, які змогли побачити Темний світ. Рідко в кого, але буває цей дар прокидається. Іноді це стається не з їхньої волі. Частіше, після такого відкриття, ці люди хочуть отримати надприродну силу або насолоду, - Ірвін питально подивився на неї. – Ех. Люди, як ці, швидше за все були в трансі. Кілька крапель крові вампіра змушує їхній мозок відчувати задоволення, а от свідомість – підкорюється вампіру. Вони стають залежними від його крові рабами. Ті, що приходять із вовкулаками, ну… Скажімо так, перевертні гарні коханці та і на перехожих скидаються більше, ніж бездиханні чи маги із додатковими кінцівками, - знизала вона плечима.