17.3

- Чаклунка! – презирливо кидає Ірвін. Як йому набрид цей Темний світ!

- О, я знала, що ти помітив! Тіньовики допомогли? – вона чекала відповіді, але хлопець мовчав. – А, загалом, не важливо. Сідай, Ірвіне Майєс, є розмова.

- Я постою.

- Як хочеш, - знизала плечима. Переклала револьвер на дальню тумбу кухні. Кинула заварку прямо в кружку. Знову повернулась до хлопця. Ірвін стояв вже ближче. Біля столу. – Пф! Перехожі, - підкотила вона очі.

«Жодних вчорашніх формальностей та ввічливості!»

- Чому я нічого не пам’ятаю зі вчора? Що ти зробила?

- Нічого особливого. Просте сонне зілля. У тіньових теж таке є. Ти заснув. Я привезла тебе додому. Розмова має доволі приватний характер. Її не мають почути сторонні, - посмішка не сходила з її вуст.

- Звідки ти знаєш мою адресу? – мовчанка. – Ти знаєш і про тіньових детективів. Зустріч в ресторані була не випадковою. Ти стежила за мною, - проричав крізь зуби. Фіолетово-рожеві очі заіскрились.

Чайник скипів і видав пронизливий свист. Нікаелла повернулась вимкнути його. Ірвін рвонув вбік зброї, та чаклунка помітила це. Простягнула руку і, замість холодної рукояті, хлопець отримав букет шипастих троянд.

- Оу, це мені? Як мило! – глузливо промовила Нікаелла.

Квіти полетіли до неї, як відволікаючий маневр. Майєс кинувся на неї із бажанням вирубити одним точним ударом в шию. Здасть її тіньовим детективам і хай самі розбираються! Та дівчина була спритна. Чаклунка увернулась від його замаху. Ірвін миттєво розвернувся і перехопив її руку з іскрами на кінчиках пальців. Крутнув чорняву і зробив захват зі спини. Дівчина вперлась в його груди з легким: «Оу!».

- Обійми? Може одразу поцілуємось? – вона стала навшпиньки і дотягнулась вустами до його вуст. Залишила легкий цілунок. Ірвін відскочив, шокований. Витер рукою вуста.

- Ненормальна!

- Ну, я ж чаклунка. Бути нормальною просто неможливо! – засміялась вона. – Припини, Майєс і послухай мене нарешті! Ти потрібен мені живим! Я мала стільки можливостей пришити тебе, але ж не зробила цього! Ти – мій шанс помститись нашому спільному ворогу. Тому просто вислухай! – дівчина закипала, як чайник, що досі свистів і парував на плиті. – Ой, та замовкни вже! – махнула вона рукою і газ вимкнувся.

- Гаразд. Я вислухаю тебе, якщо ти повернеш мені револьвер.

- Щоб ти одразу пристрелив мене!

- Ні. Твоя зброя – магія. Моя – револьвер. Не вважаєш, що це буде чесна битва, якщо ми принаймні зрівняємо наші шанси?

- Моя магія ніколи не зрівняється зі зброєю перехожих!

- Тоді тобі нема чого боятись, - знизав він плечима. Нікаелла обміркувала це.

- Гаразд. Але не стріляй одразу, - вона взяла до рук цукорницю. – Не люблю солодке, - змахнула долонею другої руки над предметом і замість нього з’явився револьвер. Дівчина поклала його на стіл та відійшла. Ірвін поволі підійшов, контролюючи суперницю. Взяв до рук свою зброю, покрутив, замислився, заклав за пояс штанів. – Чудово! Тепер ти готовий слухати?

- Одразу, після кави, - недовірливо кивнув він. – Я сам зроблю.

- Ха! Та будь ласка! Вдруге тебе присипляти не збираюсь, - вона відкинула волосся, взяла свою чашку і обійшла стіл.

Ірвін одразу пішов в протилежну від неї сторону, щоб не стояти близько. Вони ніби танцювали – кружляли довкола одне одного та меблів. Майєс не повертався до неї спиною і постійно контролював її рухи. Завмирав при найменшому повороті голови. Врешті-решт зробив собі каву та сів навпроти Нікаелли.

- Кажи, що хотіла.

- Справді? Можна? Можливо ти ще хочеш тістечко? Чи масаж? Я почекаю, не хвилюйся, - Ірвін проігнорував її колкості. Вона підкотила очі, але все ж почала розповідати: - Якщо коротко…

- Краще в деталях.

- Який прискіпливий! Гаразд. Я повернулась в місто нещодавно. Шукала свого брата. Він пропав кілька тижнів назад. Брат завжди відповідає на мої листи. Тому я запідозрила, що щось сталось. Уяви лише моє здивування, коли я дізналась, що Ніколо вбили заради ритуалу! – вона зловісно пирхнула, очі набули яскраво рожевого кольору.

- Стривай-но, хочеш сказати, що твій брат той самий чаклун Ніколо, якого шукають тіньові детективи з «Примари»? – світлі брови хлопця поповзли нагору.

- Я ж так і сказала!

- Чому тоді ти тут, а не пішла до тіньових детективів?

- М-м-м, - Нікаелла зам’ялась, відвела погляд. – Давай скажемо, що у мене не дуже приязні стосунки з Радою.

- Наскільки я знаю, Рада полює тільки на тих, хто скоїв серйозні та смертельні злочини проти людей, - напружився Ірвін.

- Пф! Солодко співають соловейки! Рада ненавидить всіх, хто просто не захотів давати клятву. Скажемо так, я не робила нічого, за щоб мене хотіли бачити на вогнищі, - знизала вона плечима. Поглянула на недовірливе обличчя Майєса. – Слухай, хлопче, не вір усьому, що каже Рада двох світів або тіньові детективи. Серед них є лише дві категорії: ті, хто справді захищають перехожих, і ті, хто хотів би знищити увесь Темний світ.

- Припустимо. Та все ж що ти хочеш від мене?