15.3

Себастьян не спав. Він вже кілька годин читав книгу при слабкому світлі одної настільної лампи. Відволік опівнічний стукіт у двері.

Тук-тук.

- Увійдіть.

Двері обережно відчинились. Дівчина зам’ялась на порозі, хлопець мало не відкрив рота від здивування. Кора стояла в синіх довгих шовкових штанях та сорочці – піжама, яку він купив їй і, яка дуже і дуже їй личила. Вона завмерла на порозі його кімнати – така зваблива і така недоступна. Хоча яке це тепер має значення? Кора нічого для нього не значить. Зовсім. Чергова дівчина в біді через Темний світ – не більше.

- Що ти тут робиш? – холодно запитав Себастьян не випускаючи з рук книги. Проігнорує, покаже, що він зайнятий, що йому зовсім не цікаво навіщо вона прийшла в такій пізній час.

- Мірайя все ж написала листа Раді, - почала здалеку.

- Не сумніваюсь, що вона так і зробила, - він не лишав їй жодних шансів на початок осмисленої розмови.

- Я… - Кора закусила губу. Протиснулась в кімнату і причинила двері, але все ще стояла біля стіни. – Я хотіла подякувати тобі за неодноразовий порятунок сьогодні. Дісталось вам через мене, - криво усміхнулась.

- Подяка прийнята. Можеш іти.

Розмова не клеїлась. Себастьян сидів на ліжку у широких вовняних штанях, легкій футболці, з вологим волоссям та незворушним обличчям. Рішуче налаштований спровадити гостю якнайшвидше. Доки він ще дослухається до мозку. Та Кора не збиралась так просто здаватись.

- Хотіла ще мазь попросити. Пам’ятаєш ти дав одну таку Ірвіну і в нього всі порізи швидко загоїлись.

- Ти поранена? Варто було скористатись можливістю і наказати Сержу зцілити тебе. Він би не став відмовлятись, - зло гмикнув Себ.

- Не поранена. Просто кілька синців та подряпин, - вона відтягнула воріт сорочки і показався червоно-фіолетовий синець вздовж плеча до шиї.

Якщо він і провокував на конфлікт, щоб бачити в її очах лише ненависть до себе – вийшло погано. Дівчина не піддалась і пропустила це повз вуха. Ще й ніби навмисно подражнила його. Чейз зітхнув. Нахилився, кривлячись, до тумбочки біля ліжка і дістав баночку. Жбурнув нею в руки Корі.

- М-м-м… Може допоможеш намазати? Я не бачу, як далеко він тягнеться, - вказала на синець.

В цей момент Себастьян міг відмовитись. З легкістю. Сказати, що в палаці повно великих дзеркал або щоб вона попросила про це Мірайю або Сержа. Натомість, він відклав книгу, сюжет якої навіть не запам’ятав протягом кількох годин читання, посунувся на ліжку, запрошуючи дівчину.

Кора тихо пройшла до нього. Сіла на ліжко, підставляючи йому своє оголене плече і поклавши мазь між ними. Себастьян опустив погляд на її ноги – вона успішно привласнила його найтепліші шкарпетки. І в той момент він перестав слухати мозок.

Хлопець ще відсунув комір піжамної сорочки, щоб бачити, наскільки великий синець. Синя пляма розповзлась від шиї по плечу і йшла трохи вниз на спину. Кора відчула, що сорочка давить їй на горло і розстібнула один з верхніх ґудзиків. Чи була ця дія усвідомленою? Себастьян сумнівався.

Він важко ковтнув, оголюючи весь синець на блідій шкірі. Відкрутив баночку і набрав трохи мазі на пальці. Потягнувся до її плеча. Кора затримала дихання. Він побачив це: як її грудна клітина злетіла до гори, затамовуючи подих, як вона повністю завмерла і, як панічно бігав по підлозі кімнати її погляд.

Чейз стримав розчарований смішок і швидко дістав з тумбочки вату. Вже ваткою наніс мазь на синець. Подмухав на нього, від чого шкіра дівчини вкрилась сирітками. Хотів закрити баночку і позбутись гості, але вона вихопила мазь.

- Припини вдавати, що тобі не боляче.

- Про що ти? Мені не боляче.

- Я ж бачила, як тебе подряпали вампіри і, як вовкулака вдарив по спині кріслом, і як ти обпікся магічним вогнем і…

- Припини. З твоїх слів схоже, що мене просто відгамселили, мов мішок для биття, а не в справжній бійці проти натовпу надприродних істот! – на його ображений вигляд Кора лише розсміялась.

- Я просто хочу допомогти. М?

«Допомогла, якби пішла і вся ця гра в доброту та дружбу закінчилась. Або дала себе поцілувати і почалася б нова гра…» - Себастьян зітхнув.

Кривлячись повернувся до неї спиною і стягнув футболку, відкриваючи їй шкіру із синцями і подряпинами.

- Ох, - зірвалось з її вуст і порухало чорне волосся на його загривку. Хлопець приблизно знав свій стан, тому реакція цілком очікувана. Кора набрала побільше мазі та прийнялась втирати її по всій спині юнака.

«Пальці холодні», - подумав про її дотики він.

- Чому ця мазь пахне бузком, а та, яку ти дав Ірвіну – волом вимоченим в Отті? – раптом спитала вона і Себастьян не зміг втримати усмішки. Схилив голову, щоб сховати її.

- Та була в мене перша з нової партії. Ще не встиг додати ефірних масел, - знизав плечима. Так Кора йому і повірила.

- Чому ти такий до мене?

- Який?

- Ти то холодний, що аж страшно підходити. То надзвичайно добрий до мене. Я не можу зрозуміти тебе, Себастьяне.

«Надзвичайно добрий», - дуже обережне і вкрай не вірне формулювання. Це якби ви сказали Адамові, що він надзвичайно добрий до Єви.