14.5

В кімнату крізь виламані потаємні двері почали проникати вовки. Крупніші, ніж звичні лісові, з міцнішими щелепами та лапами. Безпекові заходи аукціону, хоч не довго, та працювали – в порушників летіли вогняні кулі та стріли. Але під роздачу потрапляли і гості.

Кора встигла сховатись від одної зі стріл під столом - та всім вістрям увійшла в стільницю. В цій метушні дівчина втратила з поля зору і Сержа, і Себастьяна. Лише Мірайя стояла на сцені, намагаючись звільнити Віктора з клітки і голосно кричала: «Іменем закону!». Та усі ігнорували її.

Кора була так сфокусована на чоловікові в масці щура, що не помітила, як в неї врізався вовк, відкинутий закляттям якогось мага. Маска розв’язалась і загубилась. Детектив впала, боляче вдарилась колінами. Вовкулака повернув рівновагу, перемкнув свою увагу на дівчину. Аж як його очі зблиснули знайомим світлом.

«Це ж із ним я мало не побилась в «П’яному іклі», - спогад прийшов сам собою, коли його не чекали. Вовк рикнув і ринув у центр бійки. «Щур!» - підказував не втрачати своєї цілі мозок. Кора вихопила його лисий хвіст, який зник за шторами і побігла туди.

- Ах! – прямо біля неї в стіну врізалась вогняна куля. Дівчина відсахнулась. Полум’я швидко перекинулось на штори, зробивши їх перепоною.

- Коро! Сюди, - нізвідки поруч з’явився Себастьян. – Вихід там, - кивнув він на місце, звідки вони прийшли. Але саме там був епіцентр запеклої битви. Вже ніхто не зважав на непроханих гостей. Бились усі проти всіх.

- Але ж щур..!

- Забудь про нього! – гаркнув Чейз відбиваючись ніжкою крісла від вампіра, який раптом захотів поласувати тіньовим детективом.

- Лоти… Лоти! – як божевільна скрикнула Кора. – Розпорядник мав залишити собі запасний вихід на випадок таких ситуацій! Нам треба на сцену!

Себастьян почув її. І, відкинувши вампіра назад та впевнившись, що його новим супротивником став вовкулака, потягнув дівчину за собою. Кора спіткнулась об тіло якогось вампіра – його спотворене обличчя та розідрана грудна клітина змусили її здригнутись всім тілом. Себастьян затягнув її на помост і одразу кинувся до Мірайї, допомогти відбити напад якогось захмелілого чаклуна. Слуги аукціону, мов заморожені кидались на всіх підряд, а коли їм давали відсіч, ті вставали, наче не відчуваючи болю, і повторювали напади. Лязгання, гарчання, крики, постріли – усе в одній страшній какофонії.

- Задоволена, перехожа? Твого вовкулаку звільнили, але є нюанс! – зловісно промовив Серж підлітаючи до Кори.

- Де ти був?

- Намагався привести до тями деяких своїх. Щось навіть вийшло. Що ми тут робимо? Вихід там, - вказав чаклун у вже передбачуваному напрямку і скривився. Кора кинулась до клітки, припала долонями до підлоги.

- Тут має бути інший вихід. Для розпорядника, саме на такий випадок. І те, як з’являлись лоти. Тут має бути прохід!

- Ти в курсі, що зараз знаходишся в клітці, коли довкола вирує битва? Не найвигідніша позиція! – запитав Себастьян поміж випадів і контролю флангів.

- Вона не дурна! Клітка зачарована від зовнішнього магічного втручання і магічно захищена від будь-яких атак. Щоб лоти не пошкодили! Всі в середину! – закликав маг.

Мірайя не стала пручатись. Кора підмітила, що її сукня стала коротшою і з’явились розрізи по боках, а віяло було срібним – справжня зброя. Себастьян не охоче, але був вимушений зайти в клітку: кілька вампірів змовились і обступили його з обох боків. Один замахнувся, але випад був відволікаючим і другий наніс удар в бік. Загострені нігті вампіра різанули хлопцю шкіру. Серж затяг його силою в клітку і захлопнув ґрати.

- Серже, зроби щось! Телепортуй нас! – прикрикнула на чаклуна Рейя.

- Ти ж знаєш, що це не працює по клацанню пальців!

- Нічого, нас троє, ми з ними впораємось, - не полишав запалу бійки поранений Себастьян.

Кора шаруділа пальцями по щільно збитим дошкам. «Ну давай! Давай!» - аж ось її пальці намацали щілину. Вона тягнулась по периметру клітки, понад самими прутами, і закінчувалась в кутку. Дівчина глянула на прути.

- Знайшла! – зраділа вона і не гаючи часу потягнула на себе кутовий прут. – Ай! - компанія з криком полетіла вниз.

Летіли геть не довго. Приземлились на щось напівм’яке. Кора розплющила одне око і голосно закричала. Вона ніс до носу зіткнулась з обличчям розпорядника. На ньому не було маски. Його голова була повернута на сто вісімдесят градусів. З очей стікали криваві доріжки. Ноги та руки вивернуті під неправильними, неприродніми кутами. Він став наче тряпічна лялька. Натягнута божевільна усмішка навічно закарбувалась в пам’яті дівчини.

Кора ослаблими руками та ногами намагалась викарабкатись з ящика в якому опинилась, але їй це ніяк не вдавалось. Від приступу паніки її врятували сильні руки Себастьяна, що вже вибрався звідти і буквально витягнув дівчину.

- Аукціон має продовжуватись, - гірко підмітив Серж Рубан. – Він був лише маріонеткою. Фігурою на показ. Справжній власник аукціону далеко звідси.

- Я б теж воліла бути подалі звідси. Тут лише один вихід. Ходімо?

- Зачекай, тут має бути хоч якась бухгалтерська книга чи щось таке. Я швидко огляну полиці.

- Тільки швидко! – Рейя знала, що сперечатись із Себастьяном не має сенсу. Навіть поранений він зробить те, що замислив, тому теж пішла на швидку розвідку. Серж розглядав якісь прикраси в скриньці.