14.3

- Припини так витріщатись, - шикнув маг.

- Не можу! Всі такі незвичні, інші… - Кора активно крутила головою по сторонах.

Хоч маски і приховували обличчя присутніх, вирізнити з поміж них вампірів було легко – вони не дихали. Знайти мага – ще легше, якщо він має свої особливості: великі вуха, луска, хвости (деякі одним не обмежувались), різні крила.

Насправді, вона не просто так обводила усіх прискіпливим поглядом. Кора шукала мага зі своєї нічної прогулянки. Вона вже вивчила усі хвости, але потрібного їй серед них не було.

- Про що ти хотів поговорити? – перемкнула вона свою увагу. Серж підвів її до високого столику та взяв у служки два келиха з чимось рожевим та шиплячим. Один вручив дівчині.

- Навіть не думай пити, - підморгнув їй. Підніс бокал до вуст, але навіть не змочив їх. Кора просто покрутила напій в руці. -  Якби там не було, я боржник твого батька. І від укладеної угоди мені нікуди не дітись. Я розкажу тобі одну історію, дівчинко, а ти взамін не станеш використовувати мене, як лакея для виконання своїх забаганок. Це не означає, що я відмовляюсь від пунктів прописаних в контракті, я і не можу-то. Просто підстрахуюсь. Згода? – він зблиснув очима.

Кора пожувала губу. Що такого їй міг розказати маг: про батька, про Темний світ, застерегти від чогось? Він в будь-якому разі знав більше ніж вона. А використовувати його, як слугу, Кора і так не збиралась.

- Що ти хочеш мені повідати, чаклун?

- Ця історія відбулась, коли тебе ще не було в планах…

Волелюбний маг зустрів чаклунку, з якою готовий був провести усе своє безсмертне життя. Він готовий був віддати їй кожну ніч і кожен ранок вічності, що була їм уготована. Так вони і жили: щасливо, легко, безтурботно.

Коли тіньові детективи набрали сил і переважили істот Темного світу – було сформовано Раду двох світів. Маг та його кохана не пручались цьому, а навпаки сприяли. Одними з перших присягнули на вірність законам Книги світів і дали клятву Раді. Їхнє щасливе життя продовжилось.

Багато років потому відбулось вбивство перехожого, імені якого вже не згадають тіньові детективи, не назвуть і деталей справи. Та тільки не маг. Він пам’ятав кожну деталь з того часу. Кожного свідка і кожен доказ. Чаклун пам’ятав і полум’я вогнища у вежі Ради: відчував, як його гарячі язики лижуть йому обличчя, доки він намагається врятувати свою кохану. Але Рада заблокувала його магію, використавши клятву дану їм. Чаклун втратив свою любов. Він знав, що вона не скоювала вбивства, бо знав правду.

Того перехожого вбив один з тіньовиків. Не пощастило чаклунці побачити це – опинилась не в тому місті не в той час. Чоловік виявився одним із тих, хто вважав, що Темний світ має служити людству, бути їхніми рабами, а вони, тіньовики, бути на вершині харчового ланцюга. Чаклунка була незвично вродливою і паскудник зажадав її.

Вона звивалась і відбивалась, кричала про допомогу, але ніхто не прийшов. Тоді жінка застосувала свої магічні сили. Спотворила вогнем його обличчя та втекла. Із помсти чоловік очорнив чаклунку перед Радою, видавши власне вбивство за скоєне нею, казав, що намагався її зупинити, але вона мало не вбила і його. Тіньові детективи підтримали свого колегу і вогнище поглинуло правду разом із нею.

Маг розлютився. Зрікся клятви даній Раді і пішов проти неї, руйнуючи все і всіх на своєму шляху. Він шукав мерзотника, що обмовила його кохану, але той втік, заховався, мов щур, а тіньовиків було багато. Мага загнав в пастку молодий детектив. Досі ніхто не знає, як цей юнак зміг перемогти могутнього чаклуна. Але він зміг.

«Я знаю, що вона не робила цього. І знаю хто зробив. Я навіть знаю де його шукати. І я допоможу тобі, але ти маєш знову присягнути Раді та укласти зі мною угоду, щоб врятувати власне життя. Вона б не хотіла, щоб ти теж закінчив на вогнищі, а справжній винуватець безкарно ходив по землі і далі. Я допоможу тобі помститись, але вирішуй швидко. Часу обмаль».

Маг погодився. Помста – єдине, що тоді тримало його на цій невдячній землі. І юний тіньовий детектив дотримався обіцянки, допоміг. Він знайшов того паскудника. І, якимось чином, звів його з розуму. Чоловік приповз до Ради двох світів, розказав правду, благаючи врятувати його від чогось жахливого, що відомо було лише йому. Це був єдиний випадок, коли Рада винесла справедливий вирок.

- Знаєш, що найгірше для тіньового детектива, дівча? – стиха запитав Серж і продовжив не чекаючи відповіді: - Коли його позбавляють дару і зрікають Ради. Він перестає бачити Темний світ, який вже відкриває свої пащі, щоб заковтнути дурне хворе ягня, - на вустах мага заграла хижа усмішка, але з-під маски, по шоці збігла сльозинка.

Серж Рубан не намагався заплутати чи ввести в оману. Було легко співставити хто є хто в цій історії. Кора потяглась до його обличчя і легким доторком змахнула сльозу. Маг здивовано подивився на неї. Вона всміхнулась:

- Я не шукаю собі рабів чи ворогів, чаклуне. Я б воліла знайти друзів.

- Хай буде так, сонечко. Хай буде так, - мрійливо промовив він. Чаклун трохи помовчав аж раптом його погляд знов повернувся в реальність. – О, хіба це не мої коханці? – він дивився кудись за спину Кори. – Бігом. Бігом-бігом!

- Я вже сказав вам, пане, я не продаюсь…

- Я дам більше, любчику, не пручайся! Хі-хік! – невідомий маг в масці горгульї однією рукою притиснув до себе Себастьяна, а іншою тримав келих. Навіть добре, що вона була зайнята, інакше б цей чоловік роздягнув Чейза прямо тут! По скроні детектива збігла холодна крапля поту.