10.2

- Щ-що ти щойно...

- Ха-ха-ха! - нервово загигикав маг. - Це просто жарт, перехожа! Не сприймайте всерйоз! Ти ж не думаєш, що я…

- Що ти сказав? Повтори!

- Гей! Не зазнавайся..!

- Серж Рубан, негайно повторити те, що ти щойно сказав про угоду! - вимагала Кора. І маг повторив. Слово в слово:

- …а також це право переходить його нащадкам, якщо він сам не буде здатний приймати рішення…

- Цього не може бути...! Прекрасно, тепер в мене є ручний маг! Завжди мріяла про такий подарунок!

- Коро, він же жива людина! - раптом заступилась за нього Рейя.

- Коро, не кажи такого! - нахмурився Майєс.

- Серж Рубан, пострибай на одній нозі. Це наказ! - чоловік виконав і це. – Серж Рубан, кукарікай, як півник! – і це також.

- Коро, не треба, - обережно потягнув її за рукав Лорік.

- Гей, перехожа! Я тобі не іграшка! Чуєш?! - розлютився Серж в паузі між черговим «кукаріку».

І тільки Себастьян Чейз споглядав за цією картиною абсурду з усмішкою, що от-от загрожувала перерости у справжнісінький сміх.

- Досить! Зупинись! – рявкнула Кора. Маг припинив стрибати.

- Нахаба! Та як ти смієш! Я йду!

- Ні! Ні, ти залишаєшся. Можливо згадаєш щось іще, корисне для справи. Йду я. Мені треба провітрити голову! – маг не міг не підкоритись.

Ірвін хотів спинити подругу, але з одного її погляду було ясно - під гарячу руку краще не потрапляти.

Кора вилетіла на подвір'я палацу. Дощ вмить промочив увесь одяг. Вона стояла на останній сходинці не наважуючись ступити на доріжку, яку поглинула вода. Дощові краплі приємно холодили шкіру, приносячи малу розрядку. Вона закрила очі і в голові сплив образ батьківського кабінету. Не того, з її будинку, а з «Примари». Перед очима замерехтів календар на робочому столі. Кожен четвер місяця був обведений червоним із підписом «ДБП».

Кора гмикнула. Вперла руки в боки і гірко розсміялась. «День Джастіна» - так вони з Ірвіном називали четверги. Коли батько йшов зранку і повертався на ранок п’ятниці. Одного разу, в дитинстві, Кора прослідкувала за ним. Джастін прийшов на кладовище, до могли дружини. В той день дівчинка мало не розказала йому про свою витівку. Їй хотілось ридати, але слова матері спливали у голові: «Сильні дівчата не плачуть. Сльози це лише зайвий прояв емоцій, який може тебе згубити».

Та зараз вона розуміла, що «День Джастіна» був присвячений «ДБП» - «Детективне бюро «Примара».

Чи здивувалась Кора, коли за металевою огорожею побачила силует Фібі? Та не дуже. Її привид не торкався землі і мерехтів зеленим світлом, що переливалось поміж дощових крапель. Вона дивилась в сторону заводів, смог від яких був чорніший за хмари.

- Ти захворієш, - пролунало неочікувано близько.

Кора послизнулась на вологих кам’яних сходах і почала падати. Її спіймали за рукав светру і рвучким рухом притягли до міцного тіла. Від переляку вона ахнула і заплющила очі, чекаючи поки дихання прийде в норму.

- Я не збираюсь мокнути тут разом з тобою, перехожа, - гмикнув Себастьян над її вухом.

Дівчина отямилась швидше, ніж планувала. Трохи відсторонилась і з замаху наступила Чейзу на ногу.

- Ай! Ти що робиш, божевільна? – він відскочив від неї назад до дверей. Обережно ступив на поранену ногу, кривлячись від болю.

- В мене сильний не тільки удар правою. Це тобі за те, що штовхнув мене в кімнату без дозволу! І за те, що назвав «перехожою». Двічі!

- Я маю вибачитись? – скинув брови Себастьян.

- Дуже бажано! – склала руки на грудях Кора. Чейз насупився. Стиснув щелепи, але все ж через силу промовив:

- Вибач, Коро. Та все ж ти справді можеш захворіти. Заходь, - він відступив, пропускаючи її вперед. Але дівчина не зробила і кроку. Потупила очі, закусила губу. Себастьян впіймав це. – Ну, що іще?

- В мене немає змінного одягу, а позичати в Мірайї вже соромно… - на її щоках проступив рум’янець. Чейз важко зітхнув. Потер перенісся.

- Я щось вигадаю. Давай, тобі потрібно в гарячий душ. Обіцяю дістати тобі одяг.