8.2

«Можу закластись, вона уявляє там моє лице», - думав Себастьян, дивлячись, як тендітна Кора вибиває порохи із мішка з піском.

«В моєї дочки немає жодного дару. Вона навіть не бачить Темний світ. Запам’ятайте, моя родина та особисте життя для вас – під забороною. Або ви приймаєте це і виконуєте, або ми з вами прощаємось», - в той момент, багато років тому, Джастін Вега не жартував. Він відшмагав Себастьяна різкою, коли зловив на гарячому біля свого будинку зранку. Чейзу довелось молити про другий шанс.

З того часу пройшло ще кілька років, та цікавість юнака не згасла. Навпаки, розгорілась яскравим полум’ям до дівчинки, яку так оберігав наставник. Чейз не втримався. Використовуючи усі наявні в арсеналі прийоми, яких навчив Джастін, цілий рік стежив за дівчинкою з великими блакитними очима. З ким спілкується, які заняття відвідує, хто приходить до них у гості, які книжки читає. Повірити, що дочка найвидатнішого тіньового детектива просто перехожа? Неможливо! Абсурдно! Неприпустимо законами природи! Та все ж… Так і було.

Маленька дванадцятирічна Кора Вега не робила нічого підозрілого. Проходила повз вовкулак, ніби їх і не існувало! Зачинила двері перед носом вампіра, що прийшов до її батька, бо не бачила його. Навіть не чула! Жодних дивацтв, жодних проявів дару.

Розчаруванню Себастьяна не було меж, як і злості через дарма витрачений час. Тоді він кинув цей задум. І забув про дочку Джастіна Веги аж до моменту зустрічі в лікарні. А потім у лорда Фарго. Доля чи просто випадок все підкидали їм нові приводи для зустрічей. Йому довелось рятувати її від нюхача, хоч він би і мав визнати – вона не погано справлялась для того, хто тільки зранку дізнався про Темний світ.

«Якби Мірайя не помітила ту дивну сяючу кульку, усе могло б закінчитись набагато гірше», - невесело подумав хлопець. Саме Мірайя Сюз переконала його, що це не просто сонце зменшилось в розмірах і вирішило слідкувати за парочкою детективів з бюро Веги. Себастьян встиг вчасно для порятунку. Та бачити дочку наставника в такому жахливому стані було дивно: боляче, сумно, жалісно.

Для неї, нічого не знаючої про цей світ, будь-яка зустріч з найменшою небезпекою могла стати останньою. Себастьян злився на Джастіна: «Як він міг не розказати, не попередити, не підготувати власну дочку до небезпек обох світів?» Наставник ніколи не здавався йому легковажним, але в цьому питанні явно схибив. Вона лежала там на білосніжних простирадлах така крихітна, слабка, беззахисна і абсолютно необізнана.

Чейз зробив для себе нове відкриття, коли магічна енергія Сержа Рубана зцілила Кору. Затрималась в її тілі та була прийнята. І ще одне – загартований нефрит не світиться в руках перехожих. Світло було зовсім тьмяне, але було. Можливо на це вплинула кров сильних тіньових детективів успадкована від роду Вега? Нова загадка.

Злість на Джастіна не згасала, але і на себе теж. Чим він сам думав, коли дозволив їй відправитись в той будинок?! «Варто було посадити її під замок. Перебір? Нічого, потерпить. Виглядало б як тиранія? Ну і нехай! Ціліше буде! Та і світи теж! І нам проблем менше!»

На противагу цим думкам приходило чітке розуміння – Кора злякається його. Буде сахатись, як від пекельного вогню. Зробить усе, щоб триматись якнайдалі. Може й на краще? Тоді і від Темного світу буде далеко. Але якщо знадобиться допомога? Тоді вже ліпше тримати її близько, наглядати. «Гіперопіка? Схоже на те… І як знайти золоту середину в цих дивних стосунках?» - Себастьян не міг зрозуміти, як з нею поводитись і ким вони були, чи не були, одне одному. З цього і випливали постійні сварки та суперечки.

Як виявилось характер Кори зовсім не відповідав зовнішності. Тендітність та неявна краса були підкреслені силою, стійкістю та розумом. Ідеальна комбінація, яку не терпів Себастьян. Він не вважав усіх дівчат гарненькими дурненькими ляльками в сукнях, але, на жаль, зустрічав лише таких. Єдиним виключенням була Мірайя Сюз, але вона тіньовий детектив з народження, а Кора… Ким би вона не була, спілкуватись із такими він не вмів. Він взагалі погано ладнав з людьми. І не тільки.

От і зараз Себастьян причаївся у тінях на вході в спортивну залу та спостерігав за вправними рухами дівчини. «Звідки тільки сили взяла?» - думав він, дивлячись, як Кора раз-за-разом наносить удари кулаками. Чейз хотів всміхнутись, але щелепу пронизав біль і він скривився.

- В тебе сильний удар правою, - раптом сказав він і Кора відсахнулась. Вона була захоплена зненацька. Власні думки поглинули усі звуки довкола, тому і не чула, як він підкрався.

- Тобі звідки знати? – гмикнула.

- Не так давно моя щока відчула це. Пам’ятаєш? В домі лорда Фарго.

- Може, хочеш оцінити мій удар лівою і порівняти? – єхидничає.

- Дякую, обійдусь. Твій хлопець вже зробив це за тебе.

- В мене немає хлопця… Стоп. Ти кажеш про Ірвіна?

Замість відповіді Себастьян ступив вперед у тьмяне світло спортивної зали. Кора ахнула. На обличчі хлопця красувався червоний синець на вилиці. Розсічена губа та подрана сорочка. Проте вигляд він все одно мав зухвалий. За звичкою Кора потягнула до обличчя Чейза руки, але вчасно схаменулась.

- Ви що побились? – все ж ступила ближче, роздивляючись наслідки.

- А на що це схоже? – Себастьян не став починати сварку. Її суворий погляд охолодив його запал. – Твій хлопець…

- Він не мій хлопець.