7.4

Спека на вулиці потроху спадала. Людей, що повертались додому з роботи ставало все більше. Кора дивилась на свій будинок і міцно стискала в руці плоский холодний нефрит. Стан будинку повністю описував її власний – порожня оболонка. Із чорним згарищем всередині. Із попелом замість мрій про майбутнє. Усе перевернулось з ніг на голову і мало хто міг відповісти на тисячі нових запитань про минуле.

- Себастьяне, щось не так, - стривожено покликала Мірайя.

Нефрит в її руці заблимав зеленим світлом, як лампочка світлофора. Себастьян примружився. Корі раптом обпекло долоню. Вона скрикнула і впустила камінь на асфальт. Її нефрит також блимав і колір ставав все більш насиченим. Десь здалеку почулось протяжливе: «Ау-у-у!»

Компанія переглянулась. Ніхто з перехожих не зупинився, не зреагував. Собак довкола не було. Виття повторилось. По шкірі пройшов холодок.

- Скажіть, що десь поблизу живе ваш знайомий вовкулака! – нервово звернулась Кора до тіньових. Але, судячи з їхніх стурбованих обличь, це було не так. Нефрит перестав блимати і палав яскравим зеленим. Не чекаючи чергового виття, Себастьян заорав:

- Бігом!

Мірайя підштовхнула Кору та Ірвіна вбік головної вулиці. Вони почали бігти. Краєм ока Кора помітила, як Себастьян заскочив в екіпаж і за мить вискочив. Наздогнав їх і, ніби лідер зграї, вибіг перед усіма. За спиною знову роздалось гарчання. Вже ближче.

- Мірайя! Відлякувач! – гаркнув Чейз. Тіньовий детектив пригальмувала. На ходу дістала мішечок із кишеньки і запустила на тротуар позаду себе. Предмет вибухнув жовтою хмаркою. – Туди! – вказав напрямок Себастьян і четвірка звернула в провулок.

Вони неслись поміж автівок і людей. Оминали ліхтарні стовпи та сміттєві баки. Кора налетіла на якусь жіночку в строкатому платті, але та навіть не помітила дівчину. Здивовано роззирнулась довкруги і вилаялась в порожнечу. Ну, для неї. Кора чітко почула якими словами її обізвали.

Ще кілька хвилин блукання провулками і Себастьян зупинив свою новоспечену зграю. Усі важко дихали і прислухались до звуків позаду. Але нічого не було. Кора раділа, що не мала підборів. Вона була впевнена, що для Рейї пробігтись на шпильках в сім сантиметрів не складало труднощів, але зараз русява була у своїй формі тіньових детективів.

- Відлякувач? – закашлявся Ірвін.

- Це порошок з особливої трави. Він перекриває наш запах для гончих та інших звірів з гострим нюхом.

- Чому ми не скористались екіпажем? – продовжував Ірвін.

- Він надто повільний. Помітний. Неповороткий. Нас би вмить наздогнали.

- Чому ми побігли? Ти сказав, що гончі охороняють та шукають, - звернулась Кора до Чейза.

- Що ж, забув додати, що вони ще й вбивають за наказом.

- Ми могли б почекати. Можливо їх господар показався б, - на цих словах страхітливе гарчання повторилось.

- Якщо хочеш, можеш залишитись і спитати. Ходу-ходу! – Себастьян погнав їх, ніби дурних ягнят, вперед.

Провулки стали схожими одне на одного. Сонце хилилось за обрій. Кабів на дорогах побільшало. Екіпажів теж. Дівчата почали втомлюватись і відставати. Кора перебігла дорогу, Мірайї пощастило менше. Якийсь яскравий екіпаж вилетів прямо перед нею. Дівчина підстрибнула в надії перелетіти зчеплення коней та карети, але день сьогодні був явно не їхній. Один з ланцюгів відірвався від кріплення. Тварини звернули праворуч. Ланцюг летів по інерції та обмотав ногу Мірайї.

Задзвенів метал. Заіржали коні. Дівчина впала на дорогу. Боляче забила лікті та коліна. Скрикнула. Кора моментально зупинилась, мало не перечепившись через каменюку на узбіччі. Озирнулась. Нова знайома намагалась виплутатись з лещат ланцюга, але все було марно. Здається, перехожі вперше помітили когось із Темного світу та здивовано зупинялись біля карети. Хлопці відірвались від них і витрачали забагато часу, щоб добігти назад. Виття псів повернулось. Далеко, але все ж вони наздоганяли.

Кора оцінила ситуацію. Схопила злощасну каменюку. Підбігла до дівчини на дорозі.

- Дай відлякувачі, - Рейя без зайвих запитань жбурнула Корі три мішечки. Жовті хмарки вибухнули на інший бік від них.

Кора присіла поруч. Оглянула ланцюг і знайшла слабке місце – заіржавіле металеве кільце от-от мало тріснути, але в дівчат не вистачало сил просто розірвати його. Шатенка дістала з чоботу срібний ніж. Приставила до іржі і замахнулась каменюкою. Від удару плоскою стороною ніж випав з її рук, залишивши неглибоку подряпину на литці Реїй. Кора тріснула і собі по пальцях, але радість від побаченого перекрила неприємний біль.

- Так! – скрикнула тіньовий детектив, звільняючись з неочікуваних кайданок.

- Бігом! – крикнула Кора і потягла подругу – вже після такого точно подругу – до хлопців.

Ті, не гаючи часу, схопили дівчат за руки і потягли далі провулками. Коли ноги почали гудіти у всіх, компанія зупинилась. Мірайя сперлась, чи правильніше сказати, повисла на єдиному на двір ліхтарному стовпі, Ірвін присів на бордюр, а Себастьян підпирав стіну, спершись руками на коліна. Кора просто впала поруч із Чейзом. В очах пливло. Всі важко дихали. Витирали піт, що градинками котився по скронях.

- Дякую, це було круто! – схвильовано вигукнула Мірайя.