Глава 3.1 Дивина

Щось спільне з життям принцеси у Кори все ж таки було. І це любов до солодкого.

Кора сиділа на дерев’яному стільці і жувала пончики, які приніс Ірвін, як доповнення до вибачення. Підкуп, хабар, від якого вона б ні за що не змогла відмовитись. Він добре це знав.

- Як він? – запитав хлопець.

Блондин закатав рукави і вправно розправлявся з їжею. Тушкував, смажив, варив, нарізав – Ірвін міг би з легкістю стати шеф-кухарем. Усі його страви мали неймовірний смак. Кору ж до приготування їжі навіть не допускали. Єдине, що їй вдавалось гарно – це випічка. Різні види печива, запіканки і головне – яблучний пиріг.

- Так само, - похитала головою дівчина. – Вони нічого не знають і нічого не можуть зробити, - вона зітхнула. – Розкажи, що ви там робили, в тому містечку?

- Нічого такого, - скривився Ірвін. – Звичайна справа про вбивство. Провели розслідування, зібрали докази, знайшли вбивцю.

- Ти не помітив нічого дивного в поведінці батька?

- Зовсім. Хіба що йому не дуже подобалась розмірена атмосфера селища. Джастін звик до галасу міста, - стиснув плечима Майєс.

- Можливо в нього була з кимось зустріч? З кимось із місцевого відділку кого він знав?

- Ні. Там не дуже привітні і відповідальні робітники, - пирхнув хлопець. – Це правда, що ти їздила в той будинок?

- Ага. Гадала, що знайду щось незвичне, - вона витерла руки від цукрової пудри рушником.

- І як? – Ірвін з надією подивився прямо в блакитні очі, ставлячи тарілки на стіл. Кора лише заперечно похитала головою.

- А що зі свідками тут? Коли батько… заснув, це був час пік, біля дороги. Хтось та й мав би щось бачити!

- Я знайшов усіх, хто проходив поруч в той день і кого зміг запам’ятати. Вони нічого не бачили.

- Або бояться говорити!

- Ні, Коро. Жоден з них не веде себе, як людина на яку чинили тиск або яку залякали. Усі розповідають одне й те саме: чоловік в синьому пальті сперся на паркан, запалив цигарку, а потім виглядав налякано і почав сповзати по паркану. Ніби в нього стався серцевий напад. Це все.

- Такого просто не може бути, - дівчина нервово стукала пальцями по поверхні столу.

- Ти сумніваєшся в моїх детективних здібностях, бо я не детектив? – вигнув брову Майєс.

- Не мели дурниць, Ірвіне! Просто… Я не хочу вірити, що це сталось і ми нічого не можемо вдіяти! Що я безсила саме тоді, коли так потрібна батьку!

- Ти не безсила! Просто, ще не знайшла ниточку, яка приведе тебе до розгадки.

- Боюсь, що сама я не впораюсь, - на її очі набігли сльози.

- А ти і не сама, - лагідно всміхнувся Ірвін. – Тільки для початку треба поїсти, - хлопець взяв каструлю і насипав з неї гарячої ароматної їжі. – Найсмачніше рагу в світі придасть тобі сили.

Кора і не помічала наскільки була голодна. Вона ум’яла тарілку рагу за кілька хвилин і насипала собі ще. Вони закінчили повноцінний обід і Майєс поставив чайник.

- Нам треба працювати, - раптом видав він.

- Про що ти?

- Бюро. Нам треба його відкрити і знову приймати справи. Нехай маленькі, але це необхідно.

- Ти зараз напрошуєшся на повторне виселення, Майєс! – гнівно сказала Кора. Ірвін потилицею відчув, як два блакитних ока пропалюють в ньому дірку.

- Я знаю, що це важко, - він заварив чай і взяв кружки. Повернувся до дівчини. Спіймав її злий погляд. - Але необхідно. Бюро закриють, якщо ми не будемо брати справи. Ти це знаєш. І цим ми тільки зробимо гірше Джастіну. Пам'ятаєш, що він завжди казав? - мовчання затягнулось. Кора скривилась, а потім зітхнула:

- Обов'язок детектива допомагати іншим, навіть, коли не можеш допомогти собі, - процитувала вона батька.

- Саме так. А тепер, час їсти пончики... А де вони? - Ірвін втупився в порожню коробку. Усмішка заграла на вустах дівчини.

- Хіба вони не мені призначались?