2.2

Після випуску з Академії дівчина влаштувала собі канікули, а батьку ту прокляту відпустку. Вона поїхала до подруги в інше місто – доба від столиці, якщо їхати потягом. Подруга потягнула її в тир, бо вони посперечались, що Кора не зможе вибити десять з десяти. Хто ж міг подумати, що там будуть офіцери і місцевий детектив, який колись давно працював з відомим детективом Джастіном Вега. Той детектив випадково почув прізвище дівчини, тоді постукав її по плечу і з перебільшено награним сумом сказав:

- Співчуваю щодо твого батька, дівчинко. Хороший був детектив! – зітхнув чоловік.

А Кора просто дивилась на нього широко розплющеними очима. Вона не розуміла, чому саме співчуває цей детектив і що за дурню він верзе.

- Вибачте, але про що ви говорите? – обережно запитала.

- Як це про що? Бідний Джастін! Іще ж в такому молодому віці! Йому ж лише скільки? Сорок було?

- С-сорок вісім, - заїкаючись і блідніючи відповіла Кора. Як це «було»?

- Ой, дівчинко, з тобою все гаразд? Ти не переживай так! Відсоток тих, хто виходить із коми доволі великий зараз! Скільки там? – поклацав він пальцями і потер залисину. - Процентів сорок?

- Я-як… к-кома? – безкровними пересохлими губами вимовила дівчина.

Кора кинулась до найближчої телефонної будки, що бачила дорогою сюди. Подруга намагалась  спинити її і заспокоїти, але не змогла наздогнати. Дівчина не вірила! Бути такого не може! Цей тупоголовий детектив щось наплутав! Назвати Джастіна Вегу просто «хорошим детективом» було вершиною зневаги! Джастін Вега був кращим із кращих у своєму поколінні детективів! Цей чоловік явно помилився. Це ніщо інше, як помилка!

Дівчина влетіла в телефонну будку і гарячково набрала номер, який нещодавно запам’ятала. Іще не пройшло тижня. Батько мав бути в тому будинку, який винайняв Ірвін, неподалік від столиці. Довгі гудки в слухавці не додавали впевненості. Дзвінок не пройшов. Кора вкинула ще пару монет і знову набрала той клятий номер. Але нічого. Ніхто так і не відповів. Так само, ніхто не відповів і вдома. Тоді, вже тремтячими пальцями дівчина зателефонувала у столичний відділок з яким співпрацював батько. Слухавку підняв знайомий детектив, але легше від цього не стало, адже він підтвердив:

- Вчора відомий детектив Джастін Вега впав в кому.

Усі інші події для Кори були, мов в тумані. Вона вибігла з будки і знайшла подругу. Сказала, що їде назад до столиці сьогодні ж. Ні, прямо зараз. Попросила відправити її речі поштою. Взяла таксі до вокзалу. На залізниці дізналась, що прямий потяг до столиці відправляється лише завтра. Купила квиток з пересадкою на єдиний найближчий в потрібному напрямку. Вночі вийшла на якійсь сільській станції. Усі таксі та екіпажі відмовились їхати в ніч, тож довелось орендувати коня за усі гроші світу! Кора була так собі наїзницею, але адреналін та страх за батька додавали їй сил і гнали вперед. Під ранок дівчина пронеслась столичними вулицями, мало не збиваючи з ніг людей, каби та екіпажі.

Влетіла в лікарню зла, як чорт і нажахана, як слон, що побачив мишу. Кора витрясла з адміністратора усю інформацію про пацієнта із прізвищем Вега і кинулась в бік його палати. Вона навіть не помітила, як пролетіла повз втомленого та розгубленого Ірвіна, що вийшов з суміжного коридору. Дівчина зупинилась лише біля дверей палати і, зазирнувши в скляну вставку, зблідла. Увесь метушливий шлях сюди Кора проганяла спогади про тіло матері на металевому столі накрите простирадлом. Але зараз це було понад її сили.

Тремтячими руками дівчина відкрила двері і увійшла в найкращу окрему палату Центральної столичної лікарні. Ні, батько не був мертвий. До його тіла підходили різні датчики та крапельниці, його груди рівномірно здіймались та опускались при диханні, але на оклик доньки не відгукнувся. І якби сильно не кричала і не благала Кора, скільки б солоних сліз не проливала на підлозі біля його ліжка – Джастін Вега не розплющив очей.

Тоді вся її лють спрямувалась на Ірвіна, який силоміць витягнув дівчину в коридор, де намагався заспокоїти. Кора була засліплена відчаєм. Вона кричала на Майєса, била його кулаками і тріпала за воріт піджака. Здавалось, якби в той момент він мав краватку, Кора без роздумів задушила б його. Вона залишила опіку над батьком, її єдиною рідною кров’ю, що лишилась в цьому світі, на людину, якій могла повністю довіряти, але він не вберіг, не захистив і навіть вчасно не повідомив.

Коли Кора опанувала свою істерику, то з вуст зірвались болючі для них обох слова: «Не повертайся додому. Це більше не твій дім». Ірвін відсахнувся, як від удару, але сперечатись не став. Раніше він жив на другому поверсі їхнього будинку, де також була кімната батька. Третій – був відданий Корі. Але вже два тижні, як хлопець ночує в якомусь маленькому замурзаному готелі на околиці столиці.

- Вибач… - вкотре промовив хлопець. А що йому залишалось?

Ірвін не збирався виправдовуватись. Ні тоді, коли побачив Кору в лікарні, ні зараз. Він знав, що винен. Пообіцяв не їхати в те містечко і не надокучати детективу Везі. Але не втримався. Можливо, усе б сталося інакше, але вже, як є. І ця провина назавжди залишиться з ним. Як і вина Кори, за те, що вигнала Ірвіна. Лишила його без дому. Знову. Хоча знала, що ці слова будуть для нього найболіснішими. Тоді лють, що палала в ній, що зжирала її з середини, скористалась цим. Зараз – дівчина шкодувала. Дуже і дуже сильно.

- Тобі варто привчити себе зачиняти вхідні двері. Небезпечно гарній неповнолітній дівчині жити одній і не зачиняти вхідні двері.